Політична реклама як буревісник парламентських виборів зайняла своє місце під сонцем на вулицях Маріуполя. Лідер партії «Союз», він же український держслужбовець, «шершавим язиком плаката» агітує за інтереси Російської держави на тлі стихійного сміттєзвалища поблизу Іллічівського ринку. На відміну від київської реклами «Союзу» (див. «День», №189), маріупольська у слові «Росія» має дві букви «с». Проте від збільшення кількості суголосних звуків кількість згодних зі слоганом «З нами Бог і Росія» не збільшилась. Принаймні реакція людей – або негативна, або ніяка. Перед президентськими виборами «ненав'язливі» бігборди, що переслідували жертву агітації буквально по п'ятах, в народі одержали назву «бігморди». Тепер інша ситуація. Партій у нас понад сто, і якщо кожній партії по «бігморді», то скільки ж тоді, м'яко кажучи, рекламних вражень на душу населення?
Зрозуміло, що кожна партія хоче показати своє лице, щоб виборці зразу її впізнали. Характерними рисами для одних партій є ідеологія, для інших – ім'я лідера, у рідких випадках – поєднання першого і другого. За відсутності ідеології та харизматичного лідера вип'ячується «географічна» орієнтація. Інколи вона доводиться до абсурду і має анекдотичні прояви. Очевидці виступу російського співака Газманова, який декілька років тому гастролював у Донецьку, розповідали, що слова пісні «Офіцери» – «За Росію!» підняли з місць усіх присутніх корівників міста й області, як колись гімн «Союз нерушимый».
Партії, які не мають свого обличчя, купують чуже, вдаючись до послуг «пластичної хірургії». Особливості «операції» полягають у тому, що ріжуть по живому не світлий образ партайгеноссе, а «біомасу», яку тим самим нібито захищають. Від різних «страхіть». Від українізації, від НАТО, від дядька Сема, від «Макдональдса», від ветеранів УПА, від «помаранчевої чуми» і так далі. В результаті після зняття «захисних» бинтів на світ дивиться нікому не зрозуміле створiння, яке щось говорить про братський союз з Росією, але і для «брата» є чужим. Не можна бути вільним, маючи чуже обличчя. В гонитві за владними кріслами будь- якою ціною політики стають рабами чужого обличчя, яке ув'язнює їх від реального світу пасткою політтехнологій. «Вєрниє» путінці, ленінці, сталінці, паразитуючи на совковості певних верств населення, намагаються одержати з цього якомога більше політичних дивідендів. Вони свідомо грають російську партію і заграються до того, що не гребують сепаратизмом. Їм не вигідно, щоб виборці мали високу політичну культуру, знання і правдиву інформацію, бо тоді ними не можна буде маніпулювати. Проросійські політики втратять тоді електорат і, можливо, знайдуть своє обличчя. Але поки що їм і так «хорошо».
Проте при всіх негативах у реклами партії «Союз» є один плюс — вона ВІДКРИТО проросійська. Набагато небезпечніше, коли чуже лице ховають під маскою федералізаторів. Непокарані сепаратисти ідуть на вибори з програмою федералізації, за якою приховується подальша феодалізація країни мафіозними кланами. При цьому брудну публічну роботу виконують маргінальні партії. У цьому темному політичному лісі реклама партії «Союз» грає роль «санітара». Не маючи великих шансів пройти до парламенту, «Союз» відбере у сепаратистів хоч якусь кількість мандатів. А це немало при тому, що влада підписала з сепаратистами угоду, а правосуддя не може притягнути їх до відповідальності.
