Мера Києва Олександра Омельченка я згадую щоразу, як проходжу повз будинок №11 по вулиці Богдана Хмельницького, на стіні якого на вимогу Київської ради об’єднань громадян (КРОГ) поновлено меморіальні дошки на честь Івана Франка та Агатангела Кримського. Але серце не переповнюється радістю, швидше навпаки: дуже довго довелось вимагати того, що мало б бути вічним.
Але чому і досі не поновлено пам’ятну дошку на честь Івана Нечуя-Левицького, автора безсмертного «Миколи Джері»? Це ж одразу за театром російської драми по вулиці Пушкінській, де тепер міститься щось на зразок кафетерію Бергоньє. У пам’яті українців зберігають прізвище театрального підприємця позаминулого століття, чому б і ні? Адже він сприяв розвитку «великороської» свідомості в Україні, через яку вже майже не видно самої України.
Добре, що ще не зняли пам’ятну відзнаку, яка розповідає, що в приміщенні театру ім. Лесі України (яке фарисейство: Леся Українка і форпост зросійщення Києва!) у 1883 році розпочав свою роботу перший український професійний театр Марка Кропивницького. Чому б йому й досі не працювати там, де він починав? Адже відомо, що за наказом комуністичної партії російські театри в обов’язковому порядку було насаджено в кожному обласному центрі, як вияв державної політики на злиття всіх народів колишнього Союзу в одну суцільну масу за допомогою «інтернаціонального» російського «языка». То, може, пора припинити ці месіанські потуги?
Ми вшановуємо пам’ять Голди Меїр, Шолом Алейхема, а щодо Симона Петлюри – так тільки чухаємо лоби. А Євген Маланюк? Так і чуємо у відповідь: а хто він?
Про столичного мера я згадую щоразу, як іду провулком Чекістів, назву якого він так ревно оберігає ще з 1997 року. Адже за рішенням Київради вже й вулицю Чекістів перейменовано на вулицю Пилипа Орлика – сподвижника гетьмана Мазепи і автора першої української конституції, а мер все ніяк не поставить підпис під рішенням міської Ради про ліквідацію більшовицької топоніміки в Києві, – в тому числі і назви «провулок Чекістів»? Ми запропонували, а комісія iз упорядкування назв підтримала – змінити назву цього провулка на вулицю імені запорізького гетьмана Костя Гордієнка, того, котрий разом з Пилипом Орликом устав зі зброєю в руках на захист незалежності України.
І ще — п’ять років (!) голови держадміністрацій Печерського та Шевченківського району противляться спробі ряду громадських організацій, КРОГу в тому числі, спорудити пам’ятний знак, а ще краще — пам’ятник Симонові Петлюрі. Але нещодавно Президент України Віктор Ющенко підписав указ про спорудження пам’ятників діячам УНР та Центральної Ради — Симонові Петлюрі та його сподвижникам в боротьбі за наше життя, свободу і незалежність. Тож цікаво: районні начальники й надалі грудьми стоятимуть на захисті «совєцької столиці України»?
