Зважаючи на повне невігластво путінських «лєтопісцев», які впевнені, що імперія спромоглася бодай щось чи колись путнє зробити самостійно без уродженців нашого краю (перемогти у Другій світовій, зокрема), спробую вставити в цю абсолютно чорну діру ще й власні «п’ять копійок».
Усім відомо, що «сталіцу» майбутньої однойменної імперії заснував київський князь 1147 року (Київ на той час існував, як мінімум півтисячі років). Згодом, кривавий злодій — син цього Довгорукого — «с раскосыми и жадными очами!» — Боголюбський (це ж треба додуматися до такого блюзнірства й богохульства, обираючи псевдо!) пограбував православні храми й спалив «матір городів руських».
Москва ж, царі якої, безперервно воюючи й підкоряючи хитрістю, а більше залізом і кров’ю, всі прилеглі сусідні народи, як головне місто однойменної держави проіснувала аж до початку ХVІІІ століття. Саме тоді кат Петро позбавив її високого звання столиці й переніс «оную» на болото, як і годиться, украдене у шведів. І саме там, на українських козацьких кістках, уявивши себе святим, збудував Санкт-Петербург.
Найцікавіше те, що повернуто Москві горде звання столиці, знову ж таки, не без участі нелюбих їй вихідців з України, знищених як «вороги народу» авторитетним для Путіна сталінським режимом. Гортаючи 22-томне зібрання творів вірного ленінця й керівника Комінтерну Григорія Зінов’єва (Овсея-Гершена Аароновича Радомисльського (Апфельбаума), уродженця Єлисаветграда, міста в центрі України, що з 1924 по 1934 рік було названо на честь партійного псевдоніма цієї людини — Зінов’євськом, а зараз — Кіровоградом), натрапив на два прецікаві документи, написані ним власноруч. Резолюцію ІV Надзвичайного з’їзду рад від 16 березня 1918 року «О перенесении столицы в Москву» і виступ цього більшовицького вождя під заголовком «Москва — столица советов», де йдеться, що «Петроград не может оставаться в данный момент нашей столицей», оскільки «наступает целая полоса, целая эра войн и революций».
Прикро, що, попри тимчасовість цього акта («до изменения указанных условий»), уже вісімдесят шість років там ніхто не збирається переносити столицю назад. Можливо, припинилася б агресія щодо України? А може, й так, що знову саме український фактор має виконати свою історичну місію? Мовляв, «я тебе породив...»
Тим часом сусідня держава продовжує «путь во мраке», ферментизований її улюбленцем Распутіним і продовжений не гіршим пройдисвітом без роду-племені зі схожим прізвищем, але без префікса.
