В кінці минулого року виповнилася 150-та річниця виходу в світ безсмертного фольклорного зібрання Матвія Номиса (Симонова) «Українські приказки, прислів’я і таке інше». Ця пам’ятка культури хоч і перебувала в «напівзабутті й забороні» двох імперій, та все одно знайшла своє відображення у творчості багатьох класиків вітчизняного красного слова. Та й у наш час — після перевидання 1993 р., справжні шанувальники народної мудрості не уявляють себе без цього духовного скарбу. До того ж, зміст цієї фольклорної антології не просто зрозумілий, а й дуже актуальний для початку ХХІ століття. Дає відповідь на чимало запитань.
Ось, для прикладу, не бандерівські й не «київської хунти» вислови, а мудрість звичайних хліборобів центральної та східної України, занотована півтора століття тому:
«Тату, лізе чорт у хату!» —
«Дарма, аби не москаль».
Москалеві годи, як трясці,
а все одно бісом дивиться.
Москаль тоді правду скаже,
як чорт молитись стане.
Москва сльозам не вірить.
Підпускає москаля (бреше).
Москаля бійтесь, бо він заріже.
Москва люта.
В Москву з грошима,
а з Москви з вошима.
У нього стільки віри,
як у москаля правди.
Служив Москві, Іване,
а вона ж тебе гане.
Од чорта одхрестися,
а од москаля не одмолися.
Їв би москаль сало, та ба!
* * *
Тож, шановні, читайте літературні пам’ятки України — в них не тільки про забуте старе, а й про наше бентежне сьогодення.
