Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Ця гра дає людині більше, ніж може здатися»

20 липня — Міжнародний день шахів
20 липня, 2012 - 00:00

«День» вітає любителів і професіоналів цієї унікальної гри, і в нашій щотижневій рубриці поцікавився, чим сьогодні живуть українські шахісти.

Любов КОТЛЯР, м. Кремінна, Луганська область:

— Після того, як мій син Олексій («День» писав про нього у №205 від 11 листопада 2011 року в статті «Спосіб перестати бути слабким») повернувся із чемпіонату світу з шахів, який відбувався в Бразилії, нових можливостей з’явилося небагато, адже для участі в турнірах потрібні гроші. Взнаки дається й те, що він не має постійного тренера, проте займається в кремінському шаховому клубі «Старт», де ним і досі опікується тренер Олексій Старицький. Проте хлопець випробував себе, побачив чимало однодумців і побував на іншій стороні світу. Що ж до звання кандидата в майстри спорту й участі мого сина в житті Федерації шахів України, то вони особливої ролі в його розвитку не відіграють. Нещодавно Олексій приїхав із шахового турніру, який відбувався в Мукачевому, декілька днів тому повернувся із Миргорода, де змагався з дорослими й досвідченими гравцями, і хоча призових нагород не здобув, це великий крок уперед. Сьогодні він мріє зустрітися із знаними міжнародними гросмейстерами — Василем Іванчуком і Русланом Пономаренком. А поки що батько Льоші — Роман Котляр — постійно підтримує сина, щодня граючи з ним у шахи вдома. А Олексій лише жартує, кажучи, що тато такий розумний, бо підглядає правильні ходи в книзі. Нещодавно син захопився ще й іншими видами спорту, тому набуває не тільки розумової форми, а й фізичної. Можливо, колись він захоче припинити професійно грати в шахи, проте я як мама намагатимусь стимулювати його, адже щоб стати чемпіоном, а саме цього хоче Льоша, потрібно багато працювати й вірити в краще.

Юрій ГНИП, в.о. виконавчого директора Федерації шахів України, голова Кваліфікаційної комісії ФШУ, Київ:

— Сьогодні Федерація шахів України є членом Міжнародної федерації шахів (ФІДЕ) Європейського шахового союзу. ФШУ співпрацює з різними членами ФІДЕ, коли йдеться про лобіювання інтересів шахістів України або безпосередньо в шаховій сфері. Останніми результати нашої співпраці є, наприклад, Сьомий кубок Володимира Дворковича, що відбувався в Москві. Українська чоловіча збірна є чинним олімпійським чемпіоном, а у світових списках найкращих гравців протягом довго періоду майже кожен десятий — українець або українка. Наша країна посідає також другу сходинку у світі за кількістю так званих титулованих гравців (міжнародних гросмейстерів і майстрів). Як і будь-яка інша державна установа, ми також обмежені у вільному доступі до матеріального чинника, дотації від держави не отримуємо, передбачено фінансування запланованих заходів із бюджету України через Державну службу молоді та спорту, проте федерація має декількох спонсорів. Щодо допомоги ФШУ в наданні коштів для поїздки на турніри, то ця функція не є офіційною, таке фінансове сприяння є швидше винятком. У цьому питанні ФШУ частіше грає роль посередника. Є також міжнародні змагання, які організовує не ФІДЕ, а приватні особи, у такому разі гравці їдуть туди своїм коштом. Задля розвитку та популяризації шахів серед молодих і маленьких українців у ФШУ діє цілий блок у рамках Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку шахів в Україні «Інтелект нації».

Андрій КОЛЬБА, кандидат у майстри спорту, тренер вищої категорії шахового клубу «Гамбіт», Київ:

— Хочу сказати, що популярність шахів серед молоді в цілому мене тішить. Я, наприклад, треную близько 40 дітей. Простежується тенденція до збільшення кількості любителів гри. Якщо раніше заняття відвідувало небагато хлопців, то тепер їх побільшало. На жаль, достатнього фінансування з боку держави немає, а от обдаровані діти є, і чимало. Ми, звісно, підтримуємо відносини з Федерацією шахів України, але всі фінансові питання майже повністю розв’язуємо коштами батьків. Єдиний варіант — це коли батьки самостійно знайдуть спонсорів. Ініціатива владних структур мінімальна, а треба ж якось підтримувати початківців. Наприклад, я автор посібника для шахістів-початківців. За ним можна навчатися в школі, починаючи десь із шестирічного віку. Але ж шахи, на жаль, не є обов’язковим предметом у школі, тому поки що його використовують, власне, як підручник і зошит у Києві та деяких регіонах України.

Шахісти в нас тренуються постійно. Залежно від рівня розвитку дитини варіюється і глибина її занять — може бути і двічі-тричі на тиждень, а може — мало не щодня. У нашого першого тренера Романа Хаєцького діти займаються майже п’ять разів на тиждень. В активі шахістів багато здобутків: третє місце в чемпіонаті України з «бліцу» до 20 років — це найвищий рівень, діти виступають на чемпіонатах України до 8—12 років, до 14 років. Моя дочка — чемпіонка світу з розв’язування шахової композиції 2007-го, кандидат у майстри спору. Нині в нашому клубі п’ять-шість першорозрядників, дуже багато початківців. Діти їздять на чемпіонати Європи, тож ми орієнтуємося не тільки на Україну й Київ. На жаль, повторюю, усе це не за державні дотації, а власним (зрідка спонсорським) коштом. Фінансів для шахів у держави не так багато. Маю надію, що це тимчасове явище.

Юрій БУРИНСЬКИЙ, любитель шахів, Чернігів:

— Захоплююся шахами з самого дитинства. Але звідки вперше з’явилася тяга до цієї гри, дотепер не можу чітко зрозуміти. У дев’ять років батько навчив мене грати, а в одинадцять я вже вперше його переміг (він піддався, якщо бути відвертим). Коли мені було 12, ми грали майже на рівних. Інтерес посилювала бабуся, яка грала краще за всіх — перемога над нею підвищувала самооцінку й неабияк тішила самолюбство. Шахи проходять через моє життя своєрідною червоною стрічкою. Я мав друга, з яким зі старших класів і після закінчення школи грав у шахи. Це близько десять років. Принципово різні погляди на гру часом викликали неабиякі «баталії». Для нього найважливіше — перемога. Я ж смакував кожен хід, дістаючи задоволення від самого процесу. Якщо гра гарна, то в підсумку неважливо, хто поставить мат і здобуде перемогу. А коли сюжет на дошці нудний і затягнутий, міг «злити» партію, щоб швидше почати нову.

Коли відбувається переосмислення життя, змінюється підхід до багатьох речей. Торкнулося це й шахів. Сьогодні мені цікаво якісно підвищувати свій рівень гри. Помітив, якщо грати більш-менш регулярно, рівень уваги не тільки на дошці, а й у житті значно вищий, ніж якщо б не грав або коли робиш тривалі перерви. Це така гра, де найскладніше перемагати і програвати. Перемагати — зрозуміло, а поразка сильно пригнічує морально. Слабкі духом недарма бояться грати в цю славну гру. Тож і маємо: серед усіх моїх знайомих дуже мало таких, хто грає. За дошкою виявляється характер людини, сила волі, терпіння, увага, а в критичні моменти (утрата важливої фігури або ослаблення позицій) — слабкості, рівень культури й виховання. Тож шахи можуть бути «індикатором», своєрідним прихованим тестуванням суперника. Сьогодні в мене тільки один супротивник, із яким я граю регулярно. Щоб посилити мотивацію до перемоги, ми вирішили грати на шоколад або цукерки. Але вже після другої партії майже нічого не залишається... Право відкрити шоколад належить переможцеві першої партії. Без жартів не обходиться — хороший тактичний маневр для відволікання! Узагалі ця гра дає кожній людині більше, ніж може здатися.

Марта КОВАЛЬЧУК, Ельвіра МАТРОСОВА, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: 
Рубрика: