Нещодавно у Брюсселю ухвалено рішення, що зобов’язує політиків в офіційних розмовах вживати так звану нейтральну мову статей. Іншими словами, для того, щоб не образити співрозмовницю, рекомендовано звертатися до неї просто по імені. Бо не завжди зрозуміло, з ким розмовляєш — пані чи панною. Проте в багатьох країнах ЄС, зокрема й Польщі, це рішення викликало здивування, бо порушує давно усталену традицію. Для нас ця проблема здається надуманою і дуже далекою. Адже, як відомо, в Україні здебільшого звертаются «дєвушка (жєнщіна)», чи у кращому випадку просто на Ви. Між тим усталене звернення пан (мсьє, герр і т.ін) чи пані (мадам, фрау й т.ін.) є одним з найочевидніших досягнень європейської цивілізації, бо демонструє рівність між людьми і повагу до кожного громадянина. Правда, щоб прийти до цього, нашим пращурам довелося подолати довгий і тернистий шлях.
Далекого 1915 року ще зовсім юний Павло Тичина написав свої знамениті рядки: «О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз...»
У час, коли на фронтах Першої світової щодня гинули тисячі, він палко і ніжно освічувався в коханні. У 1918 році перша поетична збірка молодого поета побачила світ і одразу набула популярності. Проте до шкільних підручників у радянський час панна Інна так і не ввійшла. Адже дуже скоро обов’язковим для всіх стало звертання «товариш». Сучасні словники трактують «товариш» як «член колективу, співучасник чого-небудь, компаньйон, спільник». Ще цікавіша етимологія цього слова. Словник польської мови О. Брюкнера виводить його від слова towar, тобто табун коней, чи череда корів, або ж схожий, подібний, такий, як усі. В українських колядках і щедрівках слово товар також вживається у значенні худоба. Тепер зрозуміло, чому для більшовиків воно стало справжньою знахідкою. При цьому звертання товаришка практично не застосовувалося, бо звучало не так суворо, по-жіночому. З настанням незалежності лозунги про робітничий клас і трудове селянство, що починалися на обов’язкове «Товариші!», стали неактуальними. Відповідно, вживання цього звертання в побуті також значно скоротилося. Натомість слово пан почали офіційно вживати при звертанні до українських президентів та широко використовувати в ЗМІ. У розмовній мові нерозлучна пара «пан і пані» якось непомітно перейшли Дніпро і поступово просуваються далі на Схід. Щодо Заходу України, то ці звертання використовувалися там завжди. Крім того, існує ще одне, більш тепле праслав’янське слово: добродій (добродійка).
Із творів класиків ми знаємо, що звертання «пан» і «пані» на теренах Речі Посполитої широко вживалися вже в XVIІ столітті не лише шляхтою, а й українським козацтвом і міщанами. Документи свідчать, що в чеській, польській і українській мовах слово «пан» використовується з XV століття як офіційна форма звернення до високоповажної особи шляхетського стану.
Узагалі, звернення «пан» і «пані», крім чеської, польської і української, притаманне словацькій, білоруській, верхньо- і нижньолужицькій мовам. Усі вони відносяться до так званих центральнослов’янських, чи первинних слов’янських мов. В названих мовах ці слова сьогодні застосовується, як офіційне шанобливе звернення до чоловіка чи жінки. Далі воно потрапило до іспанської та фламандської мов. У першій слово «пан» служить для позначення іменників чоловічого роду, а у фламандській — середнього.
У свою чергу, відомий російський мовознавець О. Трубачов вважає, що словом «пан» ми маємо завдячувати іраномовним скіфам. Адже іранською g(a)u-pana означає «оберігач худоби», чи чабан. Відомо, що у скіфів ця професія була дуже шанованою.
Як бачимо, слово «пан» може чимало розповісти про наше далеке минуле. Крім того, лише фактом свого існування це слово спростовує улюблену аксіому радянських ідеологів про спільне та одночасне походження української, білоруської та російської мов. Але головне в іншому. Подобається це комусь із нас чи ні, але лише повсюдне поширення на теренах України вживання звертань «пан» і «пані» та «добродій» і «добродійка» стане лакмусовим папірцем нашої європейськості.