Сьогодні протистояння в українському політикумі зайшло в дрімучі хащі. Де тепер шукати вихід із цього становища? Замість того, щоб знайти ключі до взаєморозуміння між гілками влади та працювати в унісон на благо України, можновладці перекладають важкий тягар провини за такий політичний «дефолт» у країні зі своїх плечей на плечі потенційних конкурентів на майбутніх парламентських і президентських виборах. А в результаті, весь тягар звалиться, як завжди, на плечі нашого народу. Кому, як не відомим політологам потрібно пропонувати «маршалам», від політики нові ідеї та неординарні підходи, щоб нівелювати розкол у суспільстві. Проте чи можна повністю покладатися на їхні прогнози та рекомендації, коли вони кажуть, звичайно, те, що хочуть від них почути їхні патрони? Доречна тут народна мудрість, яка свідчить, що коли хочеш дізнатися істину, то «дивись у корінь». Це означає, що потрібно бачити той камінь спотикання, об який необережні набивають собі синці й шишки. Не мудруючи лукаво, потрібно визнати, що це НАТО і ЧФ Росії. Дійсно, Росія побоюється НАТО, а Україні дискомфортно від неї. Це і є головна проблема України, вирішення якої не повинні затьмарювати ні боротьба за владу, ні фінансова нестабільність, ні перманентні вибори. Фінляндія мала подібну проблему, коли СРСР орендував у неї на 50 років військово-морську базу в Порккала-Удд. Вже за 11 років вона звільнилася від цієї бази, «обмінявши» її на свій нейтральний статус. Ось хрестоматійний приклад класичної дипломатії, прецедент, який наполегливо стукається до нас у двері. Чому ми не реагуємо на це? Першопрестольна вже сьогодні зондує спробу подовжити оренду ЧФ після 2017 року. А де ж наша дипломатична активність? Чому ми не зондуємо фінський сценарій? Чому наша національна безпека повинна грунтуватися лише на тому, чи дадуть нам «цукерку» ПДЧ чи ні? Безальтернативна політика не може бути перспективною. Ми повинні самостійно прокладати намічений курс до Європи, а не йти в фарватері інших і бути розмінною монетою в їхній боротьбі за світове лідерство. Коли Україну роздирають по живому дві взаємовиключні можливості — бути з НАТО чи без нього, то золотим ключем для консолідації нації може стати лише її нейтралітет без військових блоків і військових баз на її території. Сьогодні така ідея вже витає в повітрі й озвучена на різних форумах. Лише відмова Росії від полюбовного повторення прецеденту фінського нейтралітету з Україною, дає нам вагому підставу звернутися до колективної безпеки в союзі з НАТО. Не відроджувати ж ядерний статус, як гарант своєї безпеки.
