Я належу до тих людей, які починають свої листи в газету словами: «Ніколи не писала в газету, але більше не можу мовчати — терпець урвався».
Я вже майже звикла до постійних дискотек та всенародних гулянок, які влаштовуються з приводу різних світських та релігійних свят на площі перед Михайлівським Золотоверхим монастирем, коли гучна музика починає грати ще до закінчення Всенічної, або Літургії і перекриває спів церковного хору. Нетверезий натовп на площі, який залишає після себе купи пляшок та недопалків, заважає віруючим входити та виходити з храму, псує їм піднесений святковий настрій. А що найгірше — Церква і церковні відправи ставляться в один ряд з атракціонами на площі та навколо стін монастиря.
Ще один великий стрес чекав мене і моїх друзів 14 лютого 2004 року (у День святого Валентина) на Європейській площі. Якийсь «розумник» влаштував в цей вечір рок-концерт під стінами Національної філармонії в той час, як у Колонному залі йшов концерт учнів професора Н. Гріднєвої. Стіни філармонії здригалися від акустичних ударів ззовні. Талановиті юнаки і дівчата мужньо трималися на сцені, грали блискуче. Витримав разом з ними і симфонічний оркестр, героїчно трималися численні слухачі, оплесками намагаючись перекрити децибели рок-концерту. Більшість юних музикантів вже отримала запрошення на подальше навчання з-за кордону. Навряд чи хто з них захоче залишитися в Україні після такого ставлення до наших талантів та до нашої спадщини. Адже зал ім. Лисенка — один із найкращих у Європі за своїми акустичними даними. Саме в ньому прагнуть виступати найвидатніші музиканти та співаки. Виникає питання — скільки рок-концертів ще зможе витримати цей старовинний будинок? В чому провинилися слухачі, які повинні були продиратися в філармонію через натовп обкурених і нетверезих молодиків, псуючи взуття і святковий одяг мокрим снігом, бо рух транспорту було перекрито через те ж саме «народне гуляння»? (Хочу зауважити, що я не є противником рок-музики, але на мій погляд такі заходи не повинні проводитись в історичному центрі давнього міста).
Але останньою краплею, що змусила мене «взятися за перо», було «дійство» під стінами Святої Софії (не плутати з однойменним недобудованим готелем). На початку червня прямо на Софійській площі виросла естрада, яку прикрасили повітряними кульками і прапорами України та Росії, оточили телевізійною технікою та посиленою охороною. Звучала гучна музика, веселились на естраді люди. Всіх нас — киян, гостей Києва, а через телебачення — усіх бажаючих вирішив ощасливити російський шоумен — Андрій Малахов, який не знайшов іншого місця для «прання білизни», ніж майдан під стінами Святої для всіх християн Софії Київської. Але що з нього візьмеш? Людина робить шоу, весь світ для нього лише декорації. Питати треба з того, хто це дозволив.
От я й питаю через вашу газету (і мою також, бо я її кожен день купую). Я дуже хочу знати, хто конкретно дозволяє всі ці акції в центрі одного з найдавніших міст Європи? Хто дозволяє руйнувати, іноді буквально, нашу культурну спадщину (спільну, як твердять у Росії, для трьох братніх народів). Чи це на знак братерства України і Росії хочуть децибелами зруйнувати Софійський собор, щоби потім за допомогою того ж «братнього російського народу» його відбудувати і влаштувати біля стін новобудови «Большую-пребольшую стірку», яка назавжди змиє історичну пам’ять українського народу?
P.S. Місяць тому Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України», який повинен захистити населення від шумових впливів. Документ, на думку експертів, заклав основу для створення механізмів такого захисту. Однак це як мінімум означає, що кожному регіональному органу влади потрібно розробити свої розпорядження на основі цього документа: з урахуванням своїх економічних можливостей, до того ж.
