Повновартісний, окреслений світогляд еліти народу — це те, чого насамперед не вистачає Україні, щоб вийти зі стану тотального заціпеніння. Як результат — у суспільстві відсутнє відчуття перспективи, нестача виважених консолідуючих ідей, елементарної здорової самовпевненості. Втрачено моральні орієнтири, не існує логічної, емоційно досконалої державної ідеології, що базується на викристалізуваних історією народу етичних пріоритетах.
Саме в цьому полягає найбільша й найперша проблема. Не в безликій масовій свідомості, про яку нині так багато говорять. Адже природа масової свідомості сліпа. Більш реальними є закони психології натовпу. Вони спрацьовують зненацька, іноді вистачає невеликого поштовху, вони жорстокі за своєю природою і непередбачувані за наслідками. Лише справжня, інтелектуально та духовно, еліта нації здатна забезпечити прогресивну та об’єктивну трансформацію масової свідомості. Лідер — той, кому вірять. Вірять тому, у кого слова не розходяться з його життям, хто, нарешті, сам собі вірить і чітко знає, куди прямує. На тлі світоглядної проблеми постає питання: чи здатна повірити в себе людина ще не сформована? І чи повірять їй інші?
Історія свідчить: іноді приходять багатообіцяючі лідери в масці «позитивного героя». У силу певних особливостей їх психіки, вони вірять у себе. Отож, вони здатні поширити свої ідеї на інших людей. На цілий народ, якщо iз ним умiло загравати.
У психології існує поняття «закон маятника». Стрілка маятника не здатна різко зупинитися на точці рівноваги. Відхилена в один бік, вона з силою прямує в протилежний. За аналогією і народ, нужденний та спустошений, легко здатний повірити у власну винятковість, у свою «особливу історичну місію». На такому грунті може сформуватись хибний світогляд нації. Так було в Німеччині в 30-х р. Тоді, щоб заповнити світоглядну порожнечу, віднайшли доволі структуровану інформацію, в першу чергу, в образі філософських прозрінь Ф.Ніцше. Це досить струнка світоглядна система. Ф.Ніцше спростував стару європейську мораль, заперечував релігійний світогляд. Він вивів поняття «надлюдини» як мети, до якої потрібно йти. З погляду сучасної психологічної науки здорова в психологічному плані особистість і «надлюдина» Ніцше не мають принципових відмінностей. Крім однієї. Наш гіпотетичний сучасник, що різниться справжнім психофізичним здоров’ям, продовжує вірити в Бога... А перед Богом усі рівні: і окремі люди, і нації.
Дійсно, історії відомі трагедії як наслідок хибного вирішення світоглядної проблеми. Нам є над чим замислитись.
Щоб подолати гуманітарну кризу, яку переживає еліта української нації, необхідно переосмислити величезні пласти історії, опрацювати наслідки наукової, культурної, суспільної життєдіяльності людської спільноти поза межами нашого ізольованого вчорашнього світу. Робота величезна. Однак процес формування нових світоглядних орієнтирів все ж відбувається. Працює сукупна прогресивна думка, і це обнадіює.
Дещо раніше ніхто не піддавав сумніву самоцінність західного зразка демократії, яка видавалась таким суспільним устроєм, що найповніше відповідає ідеї вільного розвитку людини. Вважалось, що це щось ідеальне, до чого нам потрібно прямувати, як колись до комунізму. Однак у своїй країні ми відчули, передусім, недоліки демократії, а не її переваги. У народу відсутні демократичні реакції. Ні сім’я, ні школа, ні суспільство їх не формують, як слід. У наших тернах не хоче рости ця чудова квітка. Комусь її потрібно виплекати. Чи не еліті нації? Це було б природно. Насамперед тим, хто достатньо сильний, щоб протидіяти будь-яким маніпуляціям, хто здатний адекватно відповісти на виклик часу. Адже ота більшість, що приймає доленосні рішення в демократичному суспільстві, — це середньостатистичні люди. Ті, кому притаманна одна психологічна риса: не стільки об’єктивно аналізувати ситуацію, скільки довіряти загальній позиції. Хіба це не думка загалу, коли її чути звідусіль?
І не треба нарiкати на підступи «хитромудрих» PR-технологів. Усе доволі просто. Задля ілюстрації згадаймо історію. Жалісливі домогосподарки вимагають жорстокої розправи над «ворогами народу». Ними керував не лише страх, вони були переконані: так думає більшість, отже, це — правильно.
Логічно звучить запитання: можливо, не варто зважати на волевиявлення більшості, аби застрахуватись від маніпуляцій? Нехай усе вирішує прогресивна меншість, тобто окремі люди. Але ж ... людська природа суперечлива й недосконала. Навіть геній може виявитись марнославним і надто самовпевненим. Влада, як відомо, — сильний наркотик, і з нею важко розлучатись. Та й без підтримки народу не обійтися. Нічого не варто розтиражувати популістські ідеї. У результаті приходимо до спільного знаменника — тоталітаризму.
Тому не існує альтернативи демократичному розвиткові, навіть у такому непідготованому суспільстві, як наше. Тому таким визначальним є світоглядне визрівання української еліти, насамперед гуманітарної. Тiєї еліти, що здатна переосмислювати реальність і не здатна дурити саму себе, принаймні, дурити довго. Будьте демократами, повірте в себе — і вам повірять люди. Відтоді суспільство неухильно мінятиметься і витіснить Всесильного чиновника і, разом з ним, учорашній день.
Хіба це не вирішить основні економічні проблеми?
Ірина КОТИК, психолог с. Розкішна, Київська обл.
