Здається, в межах підготовки до 15-річчя всеукраїнської газети «День» значною мірою було б корисно проаналізувати, чого вона досягла і чим принципово відрізняється від інших засобів масової інформації. Не претендуючи на всебічний розгляд газетної практики, хотів би привернути тут увагу до одного винятково важливого напрямку у сфері інформаційної діяльності газети. Я тримаю в руках свіжий газетний випуск. Очі за звичкою шукають на титульній сторінці думки українців з актуальної проблеми, про яку соціологи дізналися, вимірюючи ставлення громадян України до питань великої політики та соціального перевлаштування. Ось який уже рік поспіль у шанованому нами виданні майже щодня з’являється рубрика «Соціологічна служба «Дня». Ні, газета власних досліджень (за винятком періодичних опитувань в інтернеті) сама не проводить. Водночас редакція серйозно ставиться до соціології, публікуючи з числа в число важливі результати вивчення в Україні думки громадськості. Гадаю, тут буде доречним нагадати з фундаментального академічного видання, що «громадська думка — це стан суспільної свідомості, який включає в себе ставлення людей до подій і фактів соціальної дійсності, до діяльності влади, різних соціальних груп та організацій». І правильно чинить газета, висвітлюючи завжди такі важливі питання на своїй першій сторінці.
Чи варто говорити про те, як це важливо для сьогоднішньої України, яка прагне до створення ринкової економіки і демократичної системи. Лариса Івшина, головний редактор газети «День», в інтерв’ю «Известиям» з приводу шостої річниці свого видання одного разу так висловилася про першочергові завдання газети, створеної для громадянського суспільства: «Аналітична, серйозна газета повинна привернути увагу активних шарів суспільства, аби розбиратися на бурхливих процесах (наголошую) разом... В Артура Міллера є таке речення: добра газета — це місце, де нація спілкується сама з собою». Запам’ятаймо ці вислови про призначення газет. Уже одне це — джерело підтримки нашої зацікавленості в публікаціях, які відображають громадську думку, об’єктивні інтереси розвитку українського суспільства.
Хто скаже, що «День» у цьому не лідирує! За будь-якої появи в газеті соціологічної рубрики увага концентрується довкола якогось одного питання, що являє інтерес для читача. Насправді, те, що ми там бачимо, схоже в чомусь на лінзу, яка збирає й фокусує громадську думку. Загалом, така позиція, безперечно, має право на існування. Більше того, вона заслуговує на те, аби її поважали й по-справжньому цінували! Абсолютно очевидно, що в редакції глибоко усвідомлюють: не можна (нібито задля заощадження газетної площі) урізувати публікацію настільки соціально значимих матеріалів — це все одно що починати скидати зайву вагу — з мізків.
Мабуть, знайдеться той, хто заперечить: у принципі — нічого особливого. Про стан життя українського суспільства, головні перешкоди його розвитку і можливі шляхи їх подолання чимало повідомляють й інші газети. Проте не кожне періодичне видання може дозволити собі систематично вести соціологічну рубрику, інформувати читача про те, що люди думають про різні проблеми, які їх турбують. Тим більше, видання масове.
Звичайно, жодна газета на своєму прапорі не пише, що повідомляти читачів про дослідження громадської думки їй не обов’язково. Але ідеологічні гасла редакцій та лінія, яку вони реально проводять, істотно розрізняються. Тенденції зближення періодичних видань і соціології, на жаль, нині непомітно. За всієї пошани до вкладу соціологів у виборчі кампанії, ми все ж не можемо вважати його всеосяжним. За цих умов «соціологізування» газети «День» дійсно відіграє позитивну роль: з практичного погляду — це реальна можливість для її читачів оцінювати стан «людського чинника» за широким спектром глибинних «пластів» суспільного життя. Скажіть, то хіба суспільство не повинне цікавитися собою, що відбилося в громадській думці? Запитання, самі розумієте, риторичне. Але не лише суспільству важливо виявляти до цього цікавість. Нашим правителям, мабуть, інколи буває неприємно сприймати матеріали, які публікуються під рубрикою «Соціологічна служба «Дня». Так, часом хочеться зателефонувати головному редактору. Але й без таких публікацій владі не можна — це той самий погляд збоку, який допомагає її речникам не втратити голову від власної значущості. Це, зрештою, те, що дозволяє знати громадську думку, усувати помилки і прорахунки.
Ще раз пригадаймо: про які ж питання цього року газета «День» публікувала думку громадськості в своїй соціологічній рубриці? Та про багато які. Ось лише деякі з них: Як змінилася економічна ситуація в Україні за останній рік? На вашу думку, хто або що є головним винуватцем нинішнього стрімкого зростання цін? Як ви вважаєте, загалом усе, що відбувається сьогодні в Україні, йде в правильному чи неправильному напрямку? Чи можна на користь охорони моральності населення обмежувати громадянинові право на свободу зборів, яке включає право мирно, без зброї, збиратися і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації? Як ви думаєте, як повинні складатися відносини між державою та її громадянами? Чи схвалюєте ви загалом діяльність Віктора Януковича на посаді Президента України? Якою б ви хотіли бачити Україну за 20 років? Як ви передбачаєте, чим може закінчитися кримінальна справа проти Л. Кучми? І цей перелік можна продовжити.
У центрі уваги соціологів перебували також питання мови: Якою мірою громадяни України володіють українською мовою? Як ви вважаєте, чи потрібні Україні дві державні мови? Яку мову громадяни України вважають своєю рідною? Самі по собі ці теми, безперечно, важливі. Соціологічні дослідження, які за ними проводяться, дають багатий матеріал для аналізу, усвідомлення надзвичайної важливості ідентифікаційної функції мови свого народу. Адже денаціоналізована людина втрачає зовсім або послаблює один із базових рушіїв розвитку особи — національну свідомість і гідність, а також пов’язаний із ним патріотизм.
Про що ще розповідалося в матеріалах цієї рубрики? Про ставлення до приватної власності на землю сільськогосподарського призначення, до ініціативи уряду збільшити пенсійний вік; про те, чи потрібна Україні реформа шкільної освіти; про те, якою має бути в Україні медицина; про те, чи почувають себе наші громадяни захищеними від епідемічних захворювань (туберкульозу, ВІЛ-СНІДУ тощо); про динаміку оцінки мешканцями України політичної ситуації в країні; про причини, на думку українців, масових антиурядових виступів у Тунісі, Єгипті та Лівії; про те, що може змусити наших громадян взяти участь в акції протесту. І про багато інших не менш важливих речей.
Отримати правдиву інформацію редакції вдалося за допомогою соціологічних компаній, які працюють у нас. У своїх публікаціях «День» постійно посилається на дослідження таких добре відомих в Україні соціологічних структур, як інститут соціології НАНУ, фонд «Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва», компанія Research & Branding Group, Київський інститут проблем управління ім. Горшеніна, соціологічна служба Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, «Українське демократичне коло» та інших. Свою роботу там завжди роблять доказово і з розумінням справи, що є одним із наріжних каменів успіху.
Сила соціологічної рубрики газети «День» полягає в тому, що вона дає змогу за чималою вибіркою статистично надійно відображати ставлення людей до важливих подій і фактів життя в нашій країні. Це, в свою чергу, пред’являє до професіоналізму журналістів високі вимоги — відчувати головні проблеми сьогодення й вести добір потрібної інформації так, щоб досягати якісного рівня в її подачі. Цінність цієї роботи в тому, що вона проникає в життя людей і намагається зрозуміти реальність їхнього буття ізсередини. Читач же бере з матеріалів соціологічної рубрики не лише важливі знання для серйозних роздумів про своє земне існування, а й потрібні відомості для розв’язання стратегічних питань. Дякую редакції за те, що вона допомагає нам порівнювати себе з іншими. Ми завжди стаємо сильнішими, мудрішими, коли сприймаємо такого роду інформацію.
І нарешті, останнє. Така газетна практика важко приживається на українському ѓрунті, бо важко формується нова культура демократичного спілкування, повільно зростає самостійність громадської думки, її результати слабо враховуються в ході вирішення питань великої політики та соціального перевлаштування. Без розвинутої системи зв’язків із громадськістю — чи то на державному, чи на регіональному, чи на підприємницькому рівні — залишаться лише добрими намірами всі заклики побачити Україну «цивілізованою» державою, гідною звання лідера в міжнародному співтоваристві. Бо зв’язки з громадськістю на Заході, та й дедалі більше на Сході, стали невід’ємною частиною ринкової економіки і демократичної системи, ефективним механізмом управління й регулювання людського суспільства, на які останнє обов’язково повинне зважати.
