Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

День свободи для всіх бажаючих

25 листопада, 2006 - 00:00

Знову пролетів ще один тиждень. Незважаючи на те, що дні досить похмурі, життя наших респондентів сповнене позитивними враженнями та спогадами. Про святкування другої річниці Дня свободи, про вибори та про особисте у нашій постійній рубриці «ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?»

Віталій ЦЕБРІЙ , завідуючий відділом комунального життя газети «Полтавський вісник»:

— Останні місяця три я намагаюся неухильно виконувати заповідь професора Преображенського, героя відомої Булгаковської повісті: не читати, особливо перед обідом, радянських газет. Якщо зізнатися чесно, то цей мій «облом» настав після того, як став очевидним «раздрай» між колишніми «помаранчевими»... І вчорашні політичні антагоністи раптом вступають між собою в зворушливі коаліції, а нещодавні кореші «по майдану» з не меншим озлобленням почали одне одного поливати брудом... Тому ні газет тепер майже не читаю, ні новин по ТБ не дивлюся (й ці обставини дійсно поліпшили мої сон і травлення). Але відомості про те, що відбувається в країні й у світі так чи інакше доходять, хоч як відсторонюйся від цього! Зі світових новин порадувала перемога Кличка над американським важкоатлетом і засмутила сварка між Туреччиною й Францією. З новин українських помітні «політичні рухи» нашого Президента, який усією душею за більшу освіченiсть українців (після відвідування бібліотеки Вернадського у Києві, до речі, ім’я Вернадського багато в чому пов’язане й з Полтавою — так от, наш Президент обіцяв проголосити наступний рік роком української Книги). Також Віктор Ющенко дуже переймається увічненням пам’яті жертв Геноциду 30-х років і політичних репресій наступних років... І, нарешті, наш Президент дуже хоче, щоб Україна нарешті вступила до Світової організації торгівлі й хоча б за цією позицією порівнялася з В’єтнамом! Про все про це дізнався протягом минулого тижня й, звичайно, бажаю Віктору Ющенку всілякої Божої допомоги в здійсненні його важливих державних проектів. Ну, а в Полтаві як у невеличкій адмінодиниці країни зараз настала своя доленосна година: ми обираємо мера! Питання це зависло на цілих три з половиною роки, наш попередній міський голова Анатолій Кукоба ну ніяк не хотів складати з себе мерівські повноваження... А тепер місто розділилося мінімум на три табори — адже саме три впливових у Полтаві людини щосили змагаються за крісло міського голови. Як газетяра муніципальної газети передвиборні полтавські пристрасті не можуть мене не хвилювати. Зазвичай новоприбулий міський голова змінює й команду у виконкомі, й керівництво в газеті, в якій я працюю... Але й за всіма цими перипетіями я також намагаюся спостерігати, прислуховуючись до порад мудрого професора з «Собачого серця».

Катерина НАУМЕНКО , менеджер по туризму:

— Що у мене трапилося хорошого за тиждень? Переважно в мене щось трапляється на роботі, оскільки улюблена робота для мене означає дуже багато, й життя в основному пов’язане безпосередньо з нею! Складно сказати, добре це чи погано, але мене вирішили перевести на роботу в новий офіс, який відкривається в центрі міста! З одного боку, це добре, оскільки працювати в центрі досить вигідно, працювати в офісі у величезному торговому центрі щойно після ремонту — диявольськи приємно, до того ж якщо працюватимеш з людиною, яка тобі дуже близька по духу й яку ти розумієш з півслова, але з іншого... Така велика відповідальність..., так складно починати все з нуля... Не знаєш, що на тебе чекає на новому місці. Сумно розставатися з людьми, з якими пропрацював не один місяць.... (хоча й не назавжди, адже ми працюватимемо все-одно в одній фірмі, просто в різних кінцях міста), складно уявити собі, що знову потрібно буде напрацьовувати ту базу клієнтів, яка є зараз, і розумієш, що cпочатку обсяги продажів не надто радуватимуть, але, як-то кажуть, що не робиться, все на краще! Не будемо сумувати, а працюватимемо заради задоволення... Не важливо, де це буде — в центрі чи на околиці міста... Важливе власне відношення до того, що ти робиш!

Світлана ПРИХОДЬКО , Молодіжний центр Атлантичної ради України:

— Найбільший здобуток цього тижня — це, мабуть, чистка контактного листа в асьці.. Я «знищила» всіх зайвих людей і, перечитуючи листи від найрізноманітніших людей, знову пережила такі відчуття, про які вже майже забула. А, головне, згадала про дорогих серцю людей, яким вже давно не писала, згадала про події, які вже давно посіли місце в темних закутках пам’яті, ніби знову побувала на берегу моря серед спекотного літа, ніби знову почула такі приємні слова, пережила особливі і, як тоді здавалось, незабутні, відчуття.. І вирішила нарешті написати людині, яка мені не байдужа, але яка загубилась десь серед павутиння інтернетної сітки та щоденної рутини.. Дійсно потрібно частіше наводити порядок серед своїх листів, це таки корисна справа! Та в моєму житті все добре, а от в світі жахи творяться. Вчора Ющенко влаштував фейс-контроль на своїй «вечірці» з приводу другої річниці з дня помаранчевої революції. А Тимошенко взагалі втекла зі «святкування» цієї події. Вона, звісно, виправдовувалася, що її перший офіційний візит у якості представника від опозиції випадково співпав з таким днем, але все схоже на те, що вона, потупивши очі та втягнувши голову в плечі, як завжди з ниткою перлин на шиї, просто втекла від цієї ганьби... До речі, іноземці при вигляді українських дівчат з намистом із перлин, згадують про нашу Юлію. Я ось щойно повернулася із відрядження до Молдови, то за цілий тиждень я вдосталь наслухалась про свою схожість із Юлією Тимошенко. Моя подруга теж. Причому ми з нею маємо зовсім різну зовнішність. Єдина спільна риса — нитка перлин на шиї. Так що завдяки тимошенківському намисту Україна заробила імідж країни, прикрашеної перлинами.

Олесь БОДНАР , директор інтернет-магазину «Компторг» (м .Тернопіль):

— Політичне життя країни вирувало черговими амбіційними заявами політично-мертвих лідерів «Нашої України», щирими запрошеннями президента біло-блактиної команди на святкування річниці майдану, що вкотре навіювало сум і ностальгію. Хоча з іншого боку ця ностальгія викликала і приємні спогади про дух братерства, котрий панував два роки тому між зовсім, здавалося б, чужими і різними людьми. Останнім часом залишається лише дивуватися антидержавницьким позиціям багатьох політиків та пробувати не звертати на це увагу з надією, що все буде краще. Політика, як завжди, підпсувала настрій, проте наші спортсмени, нарешті, трішки порадували. Дякуємо і Володимиру Кличку за його чергову перемогу, і «Шахтарю» за переможених римлян, і навіть динамівцям Києва за зціплені зуби та проявлений характер після багатьох невдач, незважаючи на зіпсований чеським арбітром результат. Життя йде. І незважаючи ні на що тішишся ще до остатннього теплими осінніми днями.

Підготувала Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: