Шановна пані Ларисо!
Приводом для написання цього листа став один випадок, про який я хочу Вам розповісти. Живу я в селі (є магазин), але по продукти їду до смт потягом. Мені так зручніше. Після всіх покупок, чекаючи потяг на станції, спілкуєшся з людьми. Отже, поруч зі мною сіла жінка. З розмови я зрозуміла, що вона проросійськи налаштована. Я не вступаю в розмови, а лише слухаю. Їй не сподобались наші українські хати: «Погляньте, яка убогість». Це будинок із червоної цегли і під шифером, а подекуди і європаркани! Отож я не витримала. Говорю: «Вам треба поїхати до Підмосков’я (південь, північ, захід, схід) і подивитись, яка там «розкіш». Я їй розповіла, яка там «розкіш». Вона замовкла. Потім згадала про війну: «Скільки загинуло російських солдатів». «Скільки не народилося дітей тощо». «Послухайте, жіночко, у війні загинули...» — і я назвала всі 15 республік, плюс євреї. Незабаром підійшов поїзд, і я поїхала...
Про себе скажу. Я уродженка м. Горького. Жили ми на Соцмісті поруч із заводом, який надалі випускав «Волги». Ну й дісталося заводу під час війни! Бомбили німці за повною програмою щоночі. Навіть прилітали вдень. Ми з дружком стояли на балконі і рахували літачки. Мами — нас за руки і до сховища. На заводі ремонтували військову техніку. А відремонтовану вивозили за межі заводу. Я пам’ятаю лише танки. Ми з братом (він був старший за мене на вісім років) лазили, і навіть брат якось впускав мене усередину. А ще під час нічних бомбардувань німці скидали освітлювальні ракети, ми їх називали фугасками. Були люди, які на даху їх гасили. Мій брат теж брав участь. А вдень ми лізли на дах і збирали ці фугаски, а потім на щось вимінювали. Ось такі були дитячі забавки...
Хочу Вам похвалитися. У мене є особиста «Бронебійка». Після розпаду Союзу в 1991—1993 рр. видавництвами України випускалась раніше заборонена література про Україну. Тож у мене на той момент були три «Історії України» (1912 р., Грушевського, гадяцького полковника, прізвища не пам’ятаю), Богдан Лепкий, Пантелеймон Куліш. І зараз, приїхавши до нашого міста, на блошиному ринку можна щось купити. До речі, придбала четверту «Історію України» під ред. С. Кульчицкого. Всі «Історії» віддала онучці. Їй складати ЗНО. Нехай читає. До «Бронебійки» відношу Вашу газету...
Бажаю Вам, пані Ларисо, успіхів:
• у пропаганді значущості України,
• у процвітанні газети і фотовиставок, «Бронебійки» вдалої і потрібної;
• «однодумності» Вашій команді, всім Вашим починам — зеленого світла.
А найголовніше — здоров’я, яке потрібне нам усім.
З повагою
Ольга ПЕТРЕНКО, Дніпро
