Два нижче опублікованi листи надійшли до редакції майже одночасно, і обидва не тільки є відгуками на лист Г. Аврамідіса з грецького Пірея «Повернення до своїх коренів» («День», №73 від 19.04.2002), а й фактично продовжують дискусію з мовної проблематики, яка, то затихаючи, то спалахуючи з новою силою, ведеться на сторінках нашої газети. І справа не в тому, що, як пише Г. Ейхе, ця тема є «напрацьованою», а в тому, що проблеми, про які пишуть наші читачі, дійсно існують і до остаточного вирішення поки ще далеко. Отже — тема для дискусії залишається. Що ж до підозр пана Ейхе, що згадані ним листи читачів є редакційними «ляльками», то значний обсяг читацької пошти найрізноманітнішої тематики позбавляє нас від необхідності займатися такою справою.
Мені подобається, що у вашій газеті знаходиться місце для публікацій з тематики духовного життя суспільства. Але...
Поспіль у двох номерах «Дня» за 19 і 20 квітня пройшли дві публікації з проблеми української мови в Україні. Виникає підозра, що частина листів читачів вашої газети пишеться у Києві на вул. Маршала Тимошенка, 2л. Публікації «Коли боляче за рідну мову» і «Повернення до своїх коренів» — це, найiмовiрнiше за все, редакційні «ляльки», покликані пригасле багаття дискусій з питань взаємодії української та російської мов в Україні. Не хочеться розлучатися з напрацьованою тематикою? А вже давно час перестати стогнати. Ваша хвороба, добродії, давно вже пройшла. Вже 10 років незалежності, вже ухвалено закони, що надійно відновили українську мову в її правах, а ви все ще відчуваєте себе «приживалкою у власній хаті». Навіщо ж ви ще і російською мовою друкуєтеся? Ви ж перешкоджаєте «усвідомленню широкими масами українського народу такого важливого творчого поняття, як головна, або корінна нація держави».
За ці 10 років ні живцем, ні у пресі, ні у телевізорі не зустрів я жодного літератора — патріота-оптиміста, який зачепив би за живе, запав би у пам’ять своєю пристрасною любов’ю до рідної мови і спонукав би взятися за книгу українською мовою. Суцільне ниття! Ну і, звичайно, мрії про зручну тоталітаристську дубинку-виручалочку: «мовний податок», «втілити у життя вимогу, щоб особи, які представляють Україну на міжнародній арені... публічно спілкувалися державною мовою. Вдома, у побуті — будь ласка, якою забажаєте, хоч марсіанською, але публічно — не можна». І ще, щоб вигідно стало бути патріотом і політично, й економічно.
У цьому, мабуть, всі труднощі впровадження української мови у масову свідомість українців. Буде вигідно — буде і впровадження. За вигоду — марсіанською.
На випадок, якщо згадані вище листи читачів дійсно (хоч би один) вийняті вами із вашої поштової скриньки, пропоную до дискусійної рубрики моє послання.
«День» вистрілив дуплетом — двома читацькими посланнями у двох послідовних номерах за 19 і 20 квітня — в улюблену тему патріотів національної ідеї про пригнічення української мови в Україні. Я маю на увазі публікації пана Г. Аврамідіса з грецького міста Пірея у рубриці «Інтернет-пошта «Дня» за 19 квітня і пана В. Ушенка з Борисполя Київської області за 20 квітня.
Якщо вірити твердженням згаданих авторів, то стає дійсно дуже жаль бідну пригноблену українську мову, яку навіть 10 років незалежності держави і прийняті в її захист і відродження закони не дозволили піднятися з колін і перестати відчувати себе у своїй хаті «затюканою приживалкою». Бідна, така бідна українська мова, що навіть доводиться звертатися за допомогою до жителів далекого Пірея, щоб захистити її від «розгорненої частиною російськомовних ЗМІ цілеспрямованої кампанії щодо так званого «захисту російської мови і культури в Україні». Однак, як же добре забезпечені пірейські греки російськомовними ЗМІ, що навіть можуть визначити, що не всі вони, а тільки частина їх грішать проти істини. І обурені колишні українські греки, жертвуючи можливістю повернутися до своїх грецьких коренів від найближчої, домашньої російської мови, поспішають допомогти українцям повернутися до їхнiх коренів і привести свої аргументи на захист дерусифікації в Україні. При цьому відважні грецькі захисники адресують свої аргументи не цій підступній частині російськомовних ЗМІ, а чомусь іншій, безгрішній частині.
Пан Аврамідіс не спромігся уточнити місце видання ЗМІ, що так його обурив. Цікаво, що пан Аврамідіс бажає знати думку з цього приводу «української і російської інтелектуальної еліти». Примітно, що і автор другого листа також використовує термін «еліта». Грецький автор на сторінках української газети бажає встановити такі критерії відбору учасників дискусії, які примушують засумніватися у своєму праві на це. Ну хто зважиться назвати себе інтелектуальною елітою? Як на мене, як тільки хтось заявить про свою належність до цього «клану», то відразу ж і виявить протилежне. І ще — Г. Аврамідіс абсолютно проти участі у дискусії тих самих противників дерусифікації, прихильників ідей графа Валуєва, з якими він начебто розпочав полеміку.
Я — не еліта, але думку маю. Якщо вплутуєшся у бійку, щоб захистити скривдженого, то бий кривдника, а не туркочи на вухо ображеному, який нехороший цей кривдник. Пан Аврамідіс може спокійно повертатися до своїх коренів. Думаю, дерусифікація в Україні не потребує якихось виправдань та аргументів, як будь-який захід державного масштабу. Тим більше, що завдяки патріотичним зусиллям пана Ушенка і його однодумців «широкими масами українського народу» найближчим часом буде усвідомлено «таке важливе державно-творче поняття, як головна, або корінна нація держави». У підході пана Ушенка до розв’язання мовної проблеми відчувається знайомий, рішучий, позбавлений сумнівів компартійний принцип (не будемо вдаватися до зарубіжних аналогів): з народом можна зробити, що завгодно, якщо використати відповідні оргзаходи. Не хочу перераховувати чітко сформульований автором листа склад заходів. Цікавлять тільки деякі деталі, щоб зорієнтуватися і не попасти у другий сорт.
Перше: як буде визначатися належність до корінної нації? За родовими чи за антропологічними ознаками?
І друге — яку саме політичну і економічну вигоду дасть патріотам реалізація ідей автора? Одну, дуже істотну, автор назвав: елітні патріоти зможуть не знати ніякої іншої мови, крім української, і за це будуть удостоєні вищих посад.
Мені також стало боляче за рідну для українців мову, від того, що одна з найпопулярніших газет не знаходить для неї кращих захисників, ніж пани Г. Аврамідіс з Пірея і В. Ушенко з Борисполя Київської області.
