У статті «Бузинізація ефіру» («День», №53—54 від 26—27.03.10) Ігор Лосєв торкнувся дуже важливого питання організації суспільного життя. Він висловив припущення, що російські революціонери, захопивши владу в 1917 році, зрозуміли, що ставлення царату до дисидентів допомогло їм у цьому, адже, сидячи у тюрмах, живучи у засланні, вони отримували літературу, продукти, мали можливість писати і передавати «на волю» свої статті й мали багато інших послаблень. Використовуючи цей досвід, щоб нові революціонери у них не забрали владу, вони боротьбу з дисидентами проводили не тільки явними, а й можливими, найжорсткішими методами. Думаю, що припущення автора має право на існування не тільки як можливість, а й як закон переходу від більш-менш демократичного суспільства до авторитарного і навіть тоталітарного. Такі принципи побудови «нового суспільства» повільно роз’їдають ще кволі демократичні паростки, діючи непомітно, поступово, як хвороба, яку не помічаєш, звикаючи до незначних проявів, але може настати час, коли лікувати вже запізно і допомогти може тільки хірургічне втручання.
І коли проаналізувати «реформи» і сьогоднішній стан освіти в Україні, то ніяк не полишає думка, що все це відбувалося за сценарієм, описаним І. Лосєвим. Якщо звернутись до подій, що призвели до розвалу СРСР, то однією з головних складових була робота інтелектуалів з аналізу сутності радянської влади, соціалізму, історичних реалій і сприйняття цих думок значною кількістю населення. Статті Шмельова, Гайдара, Попова, Лаціса, Нуйкіна, Клямкіна і багатьох інших дослідників, що друкувались у різних журналах, обговорювались вже не тільки на кухнях. Ними обмінювалися, їх передруковували й переписували, надсилали у редакції свої враження і думки. Суспільство поступово було підготовлене до подій 1991 року. Цьому сприяла достатньо висока освіченість широкого загалу завдяки існуючій системі освіти, незважаючи на її певні недоліки, марксистсько-ленінську ідеологічну направленість, яку вже ніхто серйозно не сприймав, вважаючи певним «товарним навантаженням». От і виходить, що високий рівень освіченості громадян може призвести до повалення самої владної структури. Це описав ще в ХІХ ст. класик російської літератури Салтиков-Щедрін: «В это же время, словно на смех, вспыхнула во Франции революция, и стало всем ясно, что «просвещение» полезно только тогда, когда оно имеет характер непросвещенный». («История одного города»).
Особливо великої шкоди освіті Україні нанесли «реформи», введені з 2000 року. І справа не просто в цифрі «12» — кількість балів і років навчання (як завжди, диявол криється у дрібницях). Під красивими гуманістичними гаслами в освіті стала панувати повна безвідповідальність, окозамилювання, бюрократизація, що привели з собою корупцію і, як наслідок, випуск спеціалістів, які не відповідають основним вимогам, але зерна отриманого ставлення до життя несуть далі у суспільство. Звичайно, не можна огульно до цієї категорії відносити абсолютно всіх випускників і всі навчальні заклади, але відсоток тих, хто напружує свої інтелектуальні можливості під час навчання, різко скорочується. І таке становище не тільки задовольняє владу, а й інспірується нею. А щоб працівники освітянських закладів не дуже переймалися турботами про високий рівень навчання, вся система була зав’язана в один вузол із фінансами, більше того, на «оплату за додаткові послуги» в цій системі не тільки дивляться крізь пальці, а фактично до цього підштовхують. Це дає значні переваги владі, по-перше, все більший відсоток правди у владному постулаті, що Україна самостійно не може розвивати економіку, промисловість, науку, по-друге, зменшується кількість інтелектуально підготовлених критиків влади, а тим більше підготовлених сприймати цю критику, по-третє, під прапором боротьби з корупцією є можливість залякувати залишки критично налаштованого прошарку освітянського корпусу, перетворюючи їх на мовчазних спостерігачів. Ремствування опозиції, що її не розуміють, не слухають, їхні політичні зойки не доходять до душ і сердець народу і не викликають бажаної реакції, можемо повернути до них самих: «А що ви зробили, коли були при владі, чому не займались освітою на достатньому рівні, чому довели суспільство до стану повної зневаги до інтелектуальної й наукової праці?» Звичайно, готували свою електоральну підтримку на основі не дуже освіченої більшості, що підпадає під вплив простеньких гасел і уподобань, і не могли уявити, що цими «здобутками» скористаються політичні конкуренти. Тепер же сподівань на необхідні корінні зміни в освіті стає ще менше.
З часом до будь-якої влади приходить усвідомлення, що без високої професійної підготовки, яка супроводжується загально гуманітарним розвитком, держава не стане розвиненою, тоді візьмуться за освіту (як при радянській владі) і будуть, за Марксом, готувати свого могильщика. Коло історії замкнеться. Тільки високий рівень освіти та її спрямованість на створення громадянського суспільства можуть сприяти побудові демократичної держави, коли розвиток буде відбуватися по спіралі, а не по колу!
