Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Дев’ятий вал сміттєвої навали

28 березня, 2009 - 00:00

Важко не погодитися з визначенням Д. Десятерика «сміттєвий штиль» («День» №45 від 18.03.09 р.) щодо ситуації, яка створилася (ми створили свідомо самі в Україні), певно, маючи на увазі нашу патологічну байдужість до сміттєвої проблеми. Якщо Європа так-сяк все ж вирішує її, то у нас, як то кажуть, «і кінь не валявся». Мабуть, щодо сьогоднішньої України більш вірним було б визначення «дев’ятий вал сміттєвої навали».

Що ж робити, аби його спинити? Перестати труситися від страху? Навчитися працювати? Навчити працювати політиків? Сакраментальні запитання п. Дмитра повисли в повітрі.

На мою думку, найголовніше сьогодні — виховати у громадян України нетерпимість до бруду, в якому ми живемо, з яким так зріднилися, що не помічаємо, як губимо довкілля й... себе. Згоден з п. Дмитром щодо його варіанту вирішення проблеми «...кидати пластик до пластику, скло до скла. Для початку цілком досить...». А що далі?

Декілька років тому я навіть створив власну програму під назвою «Києву європейські порядок і чистоту», яка, на превеликий жаль, не знайшла відгук на рівні адміністрації Києва. Адже зараз є реклама всього: будівельних матеріалів, горілки, цигарок, пива, прокладок тощо, і фактично повністю відсутня реклама про дотримання чистоти, порядку та про наше ставлення до природи. «Найяскравіша» реклама на кшталт — «Чисто не там, де прибирають, а де не смітять». Чи хтось взагалі звертає увагу на ці заклики? Питання риторичне. Навіть отого «совкового» плакату «Не смітити» зараз практично не зустрінеш. Можливо, в школах і дошкільних закладах необхідно ввести новий предмет, щось на зразок «Уміння жити в гармонії з природою», бо не секрет, що левова частка засмічення довкілля припадає саме на молодь. Треба виховувати в дітей почуття любові та шанобливого ставлення до природи, відповідальності за її збереження. Якось я підраховував кількість біг-бордів із рекламою найрізноманітніших горілок, пива та тютюнових виробів на Великій Окружній і жахнувся — майже через кожні 300 м реклама спиртного та тютюну з лицемірним попередженням Міністерства охорони здоров’я про небезпеку захворювання на рак. До речі, ми недавно з дружиною гостювали в сусідній Білорусі (у м. Мозирі) і були приємно вражені повною відсутністю реклами тютюну та горілки вздовж доріг, чистотою та порядком у місті, впорядкованим кладовищем, відсутністю проваль від вкрадених металевих люків на дорогах. А у нас навіть у спорт — тільки через «Біленьку-рідненьку» та «Nemiroff». Складається враження: якщо хочеш досягти у спорті високих результатів, вживай «Біленьку-рідненьку» та пий пиво. Було б смішно, якби не було так гірко.

Доречним, мабуть, у нашій країні було б створення спеціальної екологічної поліції (міліції), яка мала б права штрафування на місці, або примушення прибирати сміття (на вибір). Особливо це стосується місць великого скупчення людей. Напевно, доцільно було б цій поліції надати також право спостереження за «звуковими» порушеннями, яких у велелюдних місцях більше ніж досить. І конче необхідно вирішити питання щодо повернення заставної ціни за деяку тару, в якій продаються продукти. На мій погляд, це суттєво буде сприяти підвищенню чистоти довкілля.

Ми знаємо, що сьогодні існують фонди, які покликані розвивати різноманітні галузі нашої діяльності, і немає лише фонду забезпечення чистоти та порядку. На мій погляд, він може бути створений за рахунок доброчинних внесків, штрафів «сміттярів-свинтусів», а також відрахувань від осередків торгівлі, які так чи інакше засмічують довкілля. Міська влада свою роботу повинна побудувати таким чином, щоб на підпорядкованій їй території жоден квадратний метр в місті й за містом не був безгосподарним. Скільки ж у Києві таких місць!?

Звичайно, необхідно використовувати й моральні форми виховання, але, на жаль, наш народ майже не визнає їх. Розраховувати на свідомість, ми в цьому вже переконались, справа майже безнадійна. Сміттярство у нас доведене сьогодні майже до безумовного рефлексу. Згадаймо лише, скільки сміття залишається після велелюдних заходів на Майдані, Хрещатику, Європейській площі? Це наш сором і жах!! Заганяй бульдозер після таких «відпочинків-заходів» і... греби.

А на природі? Купи сміття та пластикату. Наші зелені легені занедбані й захаращені. На жаль, ми все більше й більше ставимося до природи, мов до ворога, а вона мститься, посилаючи нам повені, катріни, девіси, різноманітні цунамі, торнадо, селеві потоки. Це все події одного ланцюга, хоч здається на перший погляд, і не пов’язані між собою. Але у природі, як відомо, все взаємопов’язане.

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, Ірпінь
Газета: 
Рубрика: