Я в минулому киянин, але давно не був у рідному місті. І ось двотижнева відпустка, парки, храми, Дніпро... І ще політика, до якої я відчуваю не тільки людський, а й професійний інтерес. Природно, почав із газет. Був приємно здивований інтелігентністю газети «День».
Надалі стежитиму за нею по Інтернету. У своєму амплуа «Голос президента» професіонально працюють «Факты». Гнітюче враження справляє ваше телебачення. Краще за інших СТБ, але цей канал, схоже, ще не визначився зі своїми політичними уподобаннями. А загалом Київ від Москви відрізняється мало. Правда, ваш Президент ходить на футбол, а наш більше мешкає в лікарнях. Але обидва воюють з парламентом, обидва лякають народ комуністами, обидва дають зрозуміти, що їм — красивим — альтернативи немає. І обидва страждають кадровою сліпотою: в Москві шахраюватий Березовський і неслухняний Скуратов, у Києві шахраюватий Лазаренко і неслухняний Ткаченко. Ваш спікер, по-моєму, фігура єдина в своєму роді — один із керівників держави, котрий не знає назви свого народу (і, виступаючи в нашій Думі, говорить про «укр З їнський народ» — не підозрюючи, що народ «український»).
Уразила мене замітка пенсіонерки Софії Котелянської , котра пропонує одному з кандидатів у президенти виборчий лозунг (слоган). Нічого схожого в наших газетах я не бачив. Наші пенсіонери на політику плюють або задовольняються готовими кліше мітингових крикунів. «Диктатура закону» — це справді сильний варіант. Певно, Є. К. Марчук над ним подумає.
Сподіваюся, найближчим часом ми побачимо його в Москві. Політиків такого типу (сила + привабливість державотворця) в Росії немає. Багато хто у нас (українська община передусім ) бажає Є. К. Марчуку успіху.
Хай живе Україна!
А. А. ПРИСЯЖНЮК, кандидат філософських наук, Москва
