Доброго дня, шановна редакціє!
Прочитала у «Дні» за 2 жовтня цього року статтю Галини Александрової «Територія війни з майбутнім» про донецьку школу № 36 і коментар до неї заступника міністра освіти і науки України Віктора Огнев’юка.
Я вельми рада, що хоча б у Донецьку протистоять страшному тиску на російську мову, яка перебуває у такому безправному стані, що грамотно нею писати з часом ніхто не зможе — дітей не вчать. І помилок ніхто не помітить. У одній з газет я прочитала думку західного психолога, яка вельми зацікавила мене, що коли дитину у школі вчити не рідною мовою, то її інтелектуальні можливості зменшуються приблизно на 40%.
Оскільки для більшості дітей в Україні російська мова є рідною, а їх примушують вчитися українською (я це знаю не з чуток — у Києві моя російськомовна внучка змушена вчитися в українській школі), то через покоління загальний інтелект народу України знизиться на 40% у порівнянні з поколінням, яке вчилося до незалежності.
У місті Славутичі, де усі розмовляють російською мовою, немає, з волі мера і відділу освіти, жодної російськомовної групи в усіх дитячих садках міста. А дитячих садків там десять на 26 тис. жителів. Дітей у деяких школах було насильно переведено в україномовні класи. Починала дитина у російськомовному класі, а через кілька років опинилася в україномовному. У результаті діти абсолютно не знають грамоти російської мови. Про українську — можна сказати те ж. Але незнання рідної мови жахливіше.
І це насильство над російськомовними дітьми в Україні масове, але про це ніхто не пише. Я пам’ятаю, як кілька років тому одна нещасна мама дорвалась до мікрофона у ток-шоу «Табу» і висловила всі свої образи і обурення з приводу примусового навчання своєї дитини в україномовній школі, про те, яку психічну травму дитина отримує від усвідомлення того, що вона неповноцінна, не розуміє, чому їй не дозволяють вчитися рідною мовою, а чужою вона вчитися не може.
Пройдіть Києвом: ви ніде не почуєте української мови, вона у Києві не рідна. Хоч у транспорті, хоч у ЖЕКу, хоч у магазині, хоч у податковій інспекції, хоч у побутовому комбінаті — скрізь говорять російською. А який відсоток російських шкіл у Києві? Він не показує фактичного співвідношення між російськомовними і україномовними дітьми.
У кінці «Коментарю» більше за все мене обурило те, що у Донецькій області передбачається програма переходу навчальних закладів на українську мову. Це знову насильство над дітьми і батьками. Краще б вчили добре усіх дітей їхньою рідною мовою, а не планували перехід на зниження інтелекту нації.
Я розумію, що писати вам все це — марна витрата часу, але мені хотілося, щоб ви знали, як збоку виглядає висмоктана з пальця «проблема школи №36». А газету «День» я купую тільки через «Афішу» (на шпальті «Культура» — Ред. ). Це, взагалі-то, не моя газета, самі розумієте.
