Юридична система України демонструє бездушне, принизливе ставлення до дітей війни, старих і хворих ветеранів при байдужому ставленні до такого ганебного їх становища незрілого і недалекоглядного суспільства країни, «партій-захисників», ЗМІ. Упроваджено виснажливу процедуру обстоювання в судах права на отримання законної доплати до пенсій. Основним елементом цієї нелюдяної процедури є умисна, затягнута на роки тяганина в судах, управліннях юстиції, пенсійних фондах. Хто з людей похилого віку доживе до рішень «незалежних» судів? У кого вистачить сил і нервів на цей «марафон»? Частина дітей війни, заради збереження залишків здоров’я, відмовляється вистоювати в довгих чергах у не пристосованих для прийому громадян установах. Чого, напевно, і домагаються. Одними з типових установ, що відповідають цинічним цілям (не дати надбавку до пенсії, відбити бажання домогтися справедливості) є відділи виконавчої служби. Наприклад, у Києві, у години видачі рішень за поданими раніше виконавчими листами, люди похилого віку з усього міста, стоячи, чекають своєї черги на прилеглій території, де немає жодного місця для сидіння, жодного навісу для захисту від сонця і дощу. Міліціонер, перебуваючи всередині приміщення, пропускає по одній людині. Діти війни товпляться біля входу, боячись пропустити чергу. Виникає тиснява на вході. Нерідко у людей похилого віку від тривалого нервового очікування на сонці виникають серцеві напади. Їм доводиться сідати на землю або бетонні плити доріжок. Перед входом висить оголошення «Телефони вимкнено за несплату». Швидку допомогу не викличеш.
Справи розглядаються місяцями. Загальний час тяганини у моїй судовій справі склав два роки і п’ять місяців.
І ніхто не цікавиться, скільки часу, здоров’я витрачають люди похилого віку в чергах судів районних та апеляційних, головних управлінь юридичної системи, пенсійних фондів. Немає публікацій у газетах, передач на каналах телебачення і радіо про ті нелюдські умови, в яких доводиться нужденним сивочолим людям вирішувати свої великі матеріальні питання.
