Невипадково у «Дні» (№176 від 01.10.13 р.) в інтерв’ю, взятому Вадимом Дишкантом у генерального директора 43-го МКФ «Молодість» Андрія Халпахчі, наголошено на такій проблемі, як відсутність нового глядача. Я б додав: а хто його мав би виховувати, як не ми самі?
І справа не тільки в кіно. Література для дітей також, за винятком хіба дошкільної, розвивається у пострадянській Україні досить кволо. І знову ж таки, по суті, з тих самих причин, що й кіно.
Останніми роками українські видавництва (зокрема, «Урбіно», Видавничий дім «Школа») видали переклади авторитетних сучасних дитячих письменників Польщі, Німеччини, Австрії, Великої Британії. Про частину з них не раз писав «День» (бестселери Барбари Космовської, Малгожати-Кароліни Пекарської, Крістіне Нестлінгер, Джеремі Стронга). Принагідно слід відзначити важливу роль регулярних публікацій газети під рубрикою «Українці — читайте!» в популяризації літератури, вихованні вдумливого читача. А серед численних цікавих матеріалів не можна не помітити по-справжньому творчий почерк Нелі Ваверчак.
Чим приваблює юного читача така література? Секрет досить простий: вона порушує саме ті питання, що хвилюють дитину, підлітка, юнака чи юнку. Читач знаходить орієнтири у вирішенні власних проблем, співпереживає з героями, емоційно розвиваючись і збагачуючись. Паростки добра, що формуються в дитячій душі, проростають і в повсякденне життя.
Однією з важливих особливостей виданих творів є те, що їх автори не замовчують ті чи інші складні питання, які неминуче виникають в дитячому, юнацькому середовищі; а ще — «розмовляють» із читачем на рівних.
Багато хто з педагогів стверджує, що в сучасних дітей ослабла здатність до творчої уяви. Воно й не дивно. Як відомо, діти, молодь традиційно захоплюються музикою, а мало не кожний музичний продукт подається у вигляді кліпа з численними ілюстраціями того, про що йдеться в пісні. Дарма, що стрімка зміна кадрів часто надмірна й відволікає від власне слів пісні, які стають малозначущими. А здатність до розвитку творчої уяви при цьому поступово послаблюється й атрофується. Однак наразі маємо визнати: захоплення кліпами є, по суті, в усьому світі; хоча, здається, «кліпоманія» вже перейшла свій Рубікон... Ми ж (можливо, й на противагу цьому) повинні методично грамотно популяризувати і вдумливе читання, і осмислений перегляд тих, нехай поки що нечисленних, кінотворів, які спонукають до аналізу прочитаного й побаченого, а відтак і до проекції на власні вчинки й життя.
Добру справу на цьому шляху можуть зробити різноманітні кіно-, літературні, мистецькі клуби, які б об’єднували в своїх рядах школярів, молодь, педагогічно грамотно організовували різноманітні тематичні зустрічі (звісно, використовуючи й сучасні мультимедійні засоби). Активне спілкування в аудиторії (не для шоу!) має чинити позитивний вплив на кожного.
В історії не раз було підтверджено, що наша нація ментально належить до світу творців (не руйнівників!). Але шлях до світу творців вимагає активного руху, а відповідальність за участь і наших дітей, молоді в цьому русі лежить, поза сумнівом, на дорослих. І добре було б нам усім усвідомити, що День захисту дітей — не лише 1 червня. Він насправді має бути щодня — всі 365 днів року. Бо це не просто захист дітей, а, за великим рахунком, — нашого спільного майбутнього.
