Вічний і простий, як закон Архімеда, економічний постулат про попит, що породжує пропозицію, «спіткнувся» в Україні. Те, що не вдавалося нікому, виявилося під силу українським теле-топ-менеджерам: в окремих випадках попит для наших відповідальних телерозумників і телерозумниць — це щось, що знаходиться поза полем їхніх креативних зусиль. І тому головне — його просто не помічати.
Попит на дитячі (вони ж — пізнавальні, розважальні, бо обов’язково розумні, корисні, веселі та музичні) телепрограми — величезний. А в українському телеефірі їх немає.
Головним вітчизняним «досягненням» на неораній ниві дитячого телеформату став наполегливий і заразливий, як хвороба, пофігізм відносно величезної дитячої та підліткової аудиторії.
Пункт закону про заборону реклами в дитячих телепрограмах телеменеджери прочитали по-своєму та негайно його полюбили. А щоб його не порушувати, дружно вирішили обійтися без дитячих програм узагалі. Їх визнали безнадійними та «списали» в брухт як некомерційний, невигідний, а отже, нікому не потрібний продукт.
Це стало українським «ноу- хау». Іншої країни, яка би так серйозно розправилася з дитячим форматом, я не знаю. Дотримуючись логіки українських теле-топ-менеджерів, їхні британські, американські, японські, а віднедавна і російські колеги, загрузлі в дитячій телеіндустрії, — всі, як один, недалекоглядні та безумовні банкроти. А вже власників — акціонерів «Бразерсів», «Діснеїв» й інших подібних компаній — просто шкода. Адже вкладати кошти і сили в дитячі телепрограми, фільми і серіали — справжнісіньке безумство.
Усупереч величезному попиту, українські телеканали блокують виробництво та надання ефіру дитячим телепрограмам. Посилання при цьому на відсутність джерел фінансування і — ширше — фінансових механізмів, що підтримують дитячі проекти, — звичайне лукавство та небажання що-небудь змінювати.
Але не втрачайте віри. І не думайте, що все безнадійно. Ринок — великий лікар, здатний вилікувати та примусити думати по-іншому навіть українських телеменеджерів і власників телеканалів.
І якщо українським дітям з їхніми потребами не судилося бути поміченими серйозними дядьками і тітками — служителями телемуз, то сильним і законослухняним виробникам дитячих товарів і продуктів стало затісно в тому телепросторі, який українські телеканали дбайливо для них підготували.
Як, скажіть, просувати дитячі бренди в умовах відсутності дитячих телепрограм? На телеканалах нічого не змінюється. Поки що. Але процес зрушив. Чи стане це симптомом відродження дитячих телепрограм? Час покаже. А оскільки справжня дитяча телепрограма, як ми з’ясували, неодмінно пізнавальна та корисна, то є надія на те, що зниклі як вид пізнавальні телепрограми з’являться в українському телеефірі знову.
Соціологи оприлюднили результати опитувань: потреба в пізнавальних телепрограмах упевнено лідирує серед інших. А що стосується рейтингів, то в наших сусідів програма «Спокойной ночи, малыши» (навіть в урізаному та скороченому вигляді) давно нікому не поступається першістю.
Тому не загроза санкцій із боку стурбованої своїми проблемами Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, а турбота про рейтинг неминуче приведе й українські телеканали до необхідності робити власні дитячі телепрограми. І, повірте, це будуть уже не ті простенькі, дешевенькі за розумовими та фінансовими витратами тележурнали з сумнівними рекламними сюжетиками, якими під виглядом «дитячої» телепрограми грішать деякі телеканали. Така продукція нікому не потрібна. Це — не більше, ніж засіб самозаспокоєння та звітності телеменеджерів перед вищим начальством. Але вже аж ніяк не інструмент боротьби за рейтинг.
Вільні і демократичні ЗМІ не можуть демонстративно ігнорувати потреби значної частини телеаудиторії. Тому, хай це і парадоксально, але наявність або відсутність дитячих телепрограм — це тест на свободу та демократичність українських електронних ЗМІ.
Відсутність дитячих телепрограм власного виробництва на телеканалі — безперечна ознака того, що телеканал далекий від телебізнесу. Можливо, маніпуляційні ігри зі свідомістю телеглядача продовжують залишатися головним, хоч і тіньовим завданням невільних телеменеджерів?
