Початок літа в Черкасах відзначено продовженням перипетій, пов’язаних із відставкою міського голови. Доки тривають різноманітні суди й допити в прокуратурі, місцеві жителі намагаються абстрагуватися від політичних баталій, мандрувати і планувати нові цікаві подорожі, доводячи собі, що вміти «Всесвіт слухати з кімнати» — це добре, але нині хочеться більш активно літувати. Тим часом міські посадовці взяли на озброєння принцип «поділяй і владарюй», тож уже встигли розподілити гроші. Так, реконструкції однієї з найдавніших вулиць Черкас — Хрещатика — не буде. Кошти, виділені на цю справу, витратять на гігантське колесо огляду, з якого буде видно схили Дніпра і все місто.
Максим БІЛИЙ, вчитель математики:
— Рік тому прочитав в одному з часописів про «Кулевчанське диво». Але тільки цими вихідними хутко зібрався і поїхав. Нічний пасажирський потяг Черкаси—Одеса о шостій ранку доставив до Одеси, о восьмій я вже прямував із заздалегідь замовленою паломницькою екскурсією до мальовничого села Кулевча. Про місцеві дива почали говорити ще десять років тому, коли на стінах храму почала мироточити ікона Віри, Надії, Любові та Софії. Потім замироточити ікони Варвари, Катерини, князя Володимира, а через півроку у центрі храму замироточив і Хрест-Голгофа. Миро зцілювало хворих та здійснювало інші чудеса. До благодатного місця потягнулися тисячі паломників з України, Молдови, Росії. Так було і в автобусі, яким я прямував до Кулевчі, — одна жіночка з Росії повідомила, що з групою до Одеси не повернеться, бо бажає залишитися на службі у храмі Кулевчі на кілька днів. Після закінчення молебню настоятель отець Павло повідомив, що у книзі відгуків храму є вже 1650 повідомлень про чудесні зцілення. Подумав, що час, який проводиш у молитві, записується у книгу життя. Тим паче, якщо йдеться про поїздку до Кулевчі.
Олександр РАДУЦЬКИЙ, директор комунального підприємства «Дирекція парків»:
— Найприємнішою новиною стали перші кроки обласної та міської влад щодо поліпшення інфраструктури парків і скверів міста Черкаси. Це стосується одного з найкращих місць відпочинку черкащан — Парку 50-річчя, у якому згодом плануємо встановити колесо огляду з видом на схили Дніпра. Також закладено кошти на реконструкцію літнього кінотеатру з будівництвом фонтану європейського рівня. Зазвичай люди влітку відпочивають. Але для мене літо — це сезон створення комфортних і безпечних умов відпочинку, проведення культурних заходів у парках і скверах міста. Тому я вже налаштувався на роботу, а відпочиватиму взимку. Потішило те, що старша донька Даяна успішно склала іспити у школі, 6-річного сина Германа зараховано до першого класу школи, а найменший Іван уперше сказав слово «мама».
Галина МАЗУР, студентка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:
— Останній тиждень був для мене дуже напруженим. Таке вже воно студентське життя — пані сесія прийшла! Я готувалася до екзаменів і заздрила малятам, які під вікнами грали у схованки та ганяли на велосипеді, аж мені захотілося «згадати молодість». Не можу сказати, що «сесією єдиною». З нагоди професійного свята — Дня журналіста — ми з одногрупниками вирішили зібратися на свіжому повітрі. І знаєте, вперше за три роки зібралися всією групою. Це було чудово! Хтось збирав дрова, а хтось готував кашу (уточню той момент, що ми забули взяти ложку, тож мішали все шампуром, а ще помітили, що дощечки у нас немає, тож різали цибульку на пакеті). Свіже повітря, запах шашликів, хороша компанія — незабутні враження. Хто знає, чи зберемося ми так разом через рік чи два і чи будемо спілкуватися після випуску? Взагалі, літо зустріла з радістю. Люблю цю пору року, коли в очі летить тополиний пух, зранку будить надокучлива муха, а вночі кусають комарі. Я готова терпіти такі неприємності, але ніжитися у теплі. Від цього літа чекаю якогось приємного сюрпризу, якоїсь неочікуваності, навіть екстрему. Маю вже плани на всі три місяці, розкривати не буду, бо забобонна.
Марина МИТРОФАНЕНКО, активістка громадського руху «Здравіє»:
— Ініціативна група руху «Здравіє», яку я представляю, вирішила впродовж літа організовувати веломандрівки. Щойно ми повернулися з першої, яку назвали «шовковичною». Вирішили гайнути на велосипедах у пошуках ягід. Поїхали у Чубівку. Це село в Холодному Яру. Шукали суницю, але виявилося, що ще зарано. Однак натрапили на шовковицю, тому взялися її збирати. Сама ідея велотурів з’явилася спонтанно. Повертаючись, планували наступну мандрівку і вирішили зробити їх «серійними» й масовими. Окрім того, що таке дозвілля є активним та пригодницьким, підкріплення ідеєю ягідного підживлення робить його більш цікавим. От, до прикладу, в Західній Україні існують спеціальні екскурсії, де гіди допомагають туристам збирати чорницю на карпатських полонинах. Було б добре і нам створити такі подорожі, однак більш інтерактивні. Ми вже запланували «суничну», «малинову», «вишневу» та «ожинову» веловилазки.
