На щастя, разом із нашою запізнілою сексуальною революцією ставлення громадськості до громадянського шлюбу пом’якшало. А особливо ревним захисникам моралі та суспільних цінностей хочеться порадити: облиште емоції, розплющте очі, озирніться довкола! Чи багато ви можете назвати по-справжньому щасливих, гармонійних сімей з-поміж хоча б ваших знайомих? Чи ж не є переважна більшість цих людей «пригвожденими», за образним висловом В. Винниченка, розіп’ятими на хресті сім’ї, яку покинуло кохання, прибитими до цього розп’яття за руки-ноги дітьми, церковним нерозривним вінчанням та чорноротою «публічною думкою»? То чи можна в такому разі засуджувати тих, хто бажає перевірити серйозність своїх стосунків і почуттів громадянським шлюбом до того, як буде поставлено печатку у свідоцтві про одруження?
Я особисто хочу і шлюб офіційно зареєструвати в загсі, і в церкві повінчатися. Однак... після громадянського шлюбу. Бо щиро хочу, щоб це було «на все життя». Бо акт вінчання визнаю священним і нерозривним. Бо хочу, щоб у моїх дітей було безтурботне дитинство, не зіпсоване сімейними драмами батьків.
А моє щастя має сірі очі, світло-русяве волосся і трішечки надщерблений зубчик. Воно дуже ніжне й тендітне. Я переконаний, ця зустріч є волею долі. Павло КІТ Київ
