Олесь БАРЛІГ, письменник, голова літературного клубу «99»:
— Якщо говорити про останні півроку, то з хорошого в моєму житті пригадуються дві речі. Перша — я потрапив до шорт-листа і фестивальної програми «Тижня актуальної» п’єси з твором «Уроборос у Східному експресі». Це напівдокументальна п’єса, в якій я зібрав реальні історії ЛГБТ-активістів. Вона розповідає про різні прояви гомофобії в Україні, в тому числі у вітчизняних ЗМІ. Я радий, що вніс свою лепту у справу привернення уваги до такої проблеми, хоч і наразився на закиди у спекулюванні цією темою. Ще одна хороша річ — запорізька «Просвіта» підтримала наш спільний з Анастасією Косодій поетично-драматургійний проект: «МАЙДАН: дистанція Словом», і він вийшов друкованою збіркою. Наразі готуємося до численних презентацій. Серед поганого — в січні померла моя бабуся. Гадаю, ще довго докорятиму собі тим, що так і не приїхав до неї з диктофоном, аби записати її дитячі спогади про війну, життя в евакуації, побут дружини військового в Грузії 1960-х років, а потім перебування в НДР... Ці історії варті роману або художнього фільму.
Буду далеко не першим, хто скаже: головною культурною подією року для мого міста став фестиваль «Запорізька книжкова толока». Дуже тішуся з того, що потрапив до команди, яка готували цей неймовірний проект, що розривав культурні шаблони про Запоріжжя як за його межами, так і для самих містян. Прикро те, що минуло вже два роки, але й досі не покарано тих, хто організовував і виконував силовий розгін запорізького Майдану 26 січня 2014 року. І те, що в процесі декомунізації деякі вулиці з радянських перейменовують на назви, що пов’язані з колонізацією українських земель за часів царської Росії, що вкрай дивно в контексті розвінчування історичних міфів про «Новоросію».
Олена ЯРОШЕНКО, волонтер:
— З позитиву можна відзначити, що стала більш помітною допомога держави армії — це нова форма, нова зброя, забезпечення продуктами.
Усе, що відбувається останній рік в Україні, звісно, й на нас дуже погано відбивається. Бо ціни ростуть, а реальна заробітна плата падає. Люди стали менше співчувати іншим. Раніше допомога спочатку переселенцям, а потім армії була великого обсягу, і у волонтерів були повні склади, ми могли реагувати практично на кожне звернення. Зараз ситуація змінилася в гірший бік. Люди стали менше допомагати, стали більш прагматичними і думати передусім, як допомогти собі.
Олена ОЛЬШАНСЬКА, поет, координатор проекту «Безкоштовні курси української мови у Запоріжжі», редактор КЗ «Запорізька обласна бібліотека для юнацтва» ЗОР:
— Зараз триває набір слухачів на п’ятий сезон «Безкоштовних курсів української мови» у Запоріжжі. Приємно відзначити, що з кожним набором кількість охочих удосконалити свої навички володіння державною мовою в нашому місті зростає.
Завершився прийом творів для участі у всеукраїнському проекті «Вірш солдатові», що був ініційований ВГО «Сокіл» і Запорізькою обласною бібліотекою для юнацтва. За результатами проекту буде видано збірку, наклад якої буде розповсюджений серед бійців, які перебувають у зоні АТО.
Я — оптимістка. Намагаюся в усьому знаходити позитив, привчаю себе щодня помічати щось гарне й радісне, те, за що хочеться дякувати. Це можуть бути якісь дрібниці, наприклад улюблена пісня, яку давно не чула, або привітна касирка в супермаркеті, яка бажає всім вдалого дня. З таких приємних дрібниць і складається життя, однак ці маленькі радощі затьмарює гнітюче враження від сміття на центральній площі Запоріжжя, або смог, що часом опускається на місто, або те, як виглядає забруднена річка в «Дубовому гаю».
Взагалі про наше сьогодення можна написати книжку, і вона неодмінно стане бестселером.
Віктор НУКЛЕУС, учасник АТО:
— Зараз дивлюся на ситуацію в країні крізь призму військової служби, і багато в чому вона подібна. Серед мобілізованих є багато порядних, розумних людей із доброю мотивацією, які мають ініціативу і змогу робити більше, краще, якісніше. Але всі добрі починання розбиваються об уламки системи — кадрових «охвицерів», головна проблема яких — неготовність брати на себе відповідальність. «Чим більше папірців — тим чистіша дупа», як то кажуть, покладаючись на вказівки «з гори». Так і «на гражданці». Громадські активісти мало що можуть протиставити перефарбованим регіоналам та недолугим демократам. Складається враження, що таки єдиним варіантом є повна деінсталяція цілих інститутів з подальшим будівництвом на принципово нових засадах.
Олег ДАВИДЕНКО, програміст:
— Аби відзначити щось позитивне за останній час в країні й Запоріжжі, довелося задуматися, і це навіть не насторожує. Проте Україна все одно віддаляється від російського «світу», рухається назустріч прогресивнішому суспільству. Якщо вже цього року українці отримають можливість подорожувати країнами Європи без віз — це стане справжнім показником. Але, спілкуючись з друзями, бачу, як дедалі меншає сподівань на те, що постреволюційна влада здатна зламати стару систему.
Прикро спостерігати, що ті люди, які справді хочуть змінювати Україну на краще, зневірюються, стикаючись з тотальною корупцією, яку, як виявилося, не дуже то й прагне знищити «верхівка». Прикро за те, що в Запоріжжі про декомунізацію говорять, але не проводять, всіляко блокуючи й відтягуючи це питання. До того ж, місцеву владу в Запоріжжі продовжують монополізуватися «ахметівці» із «Запоріжсталі».
