Моя мама (царство їй небесне), малограмотна жінка, за життя вчила мене завжди жити, виходячи з головного принципу — хлопського розуму, тобто з точки зору здорового глузду. На превеликий жаль, це мені не завжди вдавалося. Мабуть, подібний талан (нездатність жити за цим принципом) можна перенести на всю нашу Україну. Аби ми жили і діяли з точки зору здорового глузду, багатьох сьогоднішніх проблем можна було б якщо не уникнути, то точно звести до мінімуму.
Візьмемо за приклад нинішню проблему з доларом, точніше, не з ним, а з кредитами, які приватні банки видали нашим громадянам для придбання нерухомості під досить-таки грабіжницькі відсотки (до 20% і вище). Все б нічого, та тут мов сніг на голову ця клята криза... І почалося: наш налякано-мудрий народ кинувся знімати свої кровні — депозити. Банки з метою самозахисту почали гальмувати видачу депозитів, а то й зовсім зупиняти процес. Створилася паніка, почалися протестні акції вкладників, які тривають і дотепер. Але ж кредити потрібно повертати — тому біжи в обмінник і купуй їх (долари) за спекулятивним курсом. Далі не буду продовжувати, бо картина вимальовується дуже похмура.
Як відомо, за сумнозвісних радянських часів долар був такою собі недосяжною для пересічного громадянина мрією. Держава ревно оберігала нас від «тлетворного влияния Запада» — долара, хоч собі не відмовляла в задоволенні «погнити» у валютному болоті. На людей, які користувалися «Берізками» та «Каштанами» — валютними крамницями — радянські люди дивилися зі змішаними почуттями заздрощів, злості та презирства.
Зі здобуттям Україною незалежності держава втратила певну монополію на долар, і він почав все більше гуляти нашими просторами та заходити у кишені українців. Введення української гривні, на жаль, не стало дієвою противагою зеленому. Доларизація накрила Україну: майже всі кредити, розрахунки за більшість товарів велася в іноземній валюті. І хоч депозитні вклади в гривні, на загал, були більшими відносно доларових, кількість зеленої маси, яка крутилася в Україні, перевищила всі розумні межі. Тут би державі сказати своє вагоме слово: всі кредити, платежі на території України — тільки у гривні, то й не мали б того головного болю, як сьогодні. Уявімо на мить, ці дії стали реальністю, що б було? Гривня була б більш конкурентноспроможною, і кількість доларів від першого траншу МВФ не стала би об’єктом спекуляцій приватних банків. НБУ не втратив би свого іміджу, наскільки він його втратив сьогодні, а громадяни у спокійній ситуації, не підігрітої штучним попитом на долар, не кинулись би швиденько повертати свої депозити, оголюючи тим самим приватні банки та знижуючи їхню ліквідність. Переконаний, це була б найдієвіша антикризова програма України. Ті сотні мільярдів гривень, які зняли з депозитних рахунків українці (і наразі тримають в своїх панчохах), стали б потужною інвестицією в нашу економіку, надмірно та безпідставно підв’язану до його величності долара.
Мені можуть докинути, що таке обмеження ходіння долара в Україні є суттєвим порушенням наших свобод — свободи вибору. На мою думку, це не відповідає дійсності. Ніхто ж не обмежує нас у купівлі валюти при виїзді за кордон, для оплати навчання, лікування, купівлі імпортних товарів тощо. А ось внутрішнє споживання та внутрішні розрахунки просто необхідно робити тільки у гривні.
Як би ж то ці думки — та у вухо панові Богу, щоб він напоумив наших можновладців. Може, швидше почали б жити з точки зору здорового глузду, а поки що — самі бачимо, як долар шмагає невинну гривню. І кінця цьому не видно, на жаль...
