7 серпня 2020 року після тяжкої хвороби покинув земний світ Любомир Лиско — педагог, науковець, громадський діяч, людина непересічна, освічена й діяльна, котра всі сили віддавала служінню Богові й людям.
Доля ж судилася йому нелегка...
Народився Любомир 19 жовтня 1941 року в селі Колтів тодішнього Олеського району на Львівщині в родині священника Романа Лиска та Неоніли, доньки о. Матвія Гуньовського.
Як минуло йому вісім років, став сиротою, позаяк його батька, греко-католицького священника, котрий відмовився перейти під примусом у російське православ’я, заарештували емгебісти і замордували в сумнозвісній тюрмі на Лонцького у Львові. Тепер о. Роман Лиско проголошений Блаженним священномучеником і його пам’ять гідно вшановується Вселенською Церквою та людьми, а тоді, 1949 року, трьох осиротілих дітей отця прозвали «дітьми ворога народу».
Нелегким було їхнє дитинство. Їхня мати, молода вдова Неля, не мала ні фаху, ні засобів до існування. Спочатку рятувалася тим, що давала приватні уроки гри на фортепіано, згодом здобула фах медсестри. Чимало допомагали родичі, хоча всі тоді перебували в скрутних обставинах.
Зокрема, щиро допомагала родина Нелиної сестри Марії, котра була заміжня за о. Миколою Боднаром. Отець Микола, не бажаючи переходити у православ’я, офіційно став працювати шофером, завдяки чому уникнув арешту. Так працюючи, підпільно душпастирював. Допомагаючи вдові Нелі, вони приймали на тимчасове утримання її дітей до себе в село Берездівці Миколаївського району Львівської області.
Відтак Любомир два роки мешкав у них і навчався в Берездівській школі, потім вони прийняли до себе молодшу Дзвіночку, а Любко повернувся додому і продовжив навчання в городоцьких школах №2 і №3. Найстарший Олесь завжди був з мамою, з дев’ятирічного віку він став мамі надійним помічником. Зрештою, всі ті діти передчасно дорослішали.
Попри постійні нестатки й скрутні обставини, всі вони вчилися добре, були вихованими й чемними. Вчителі ставилися до них з розумінням, не акцентували на тяжких випробуваннях, що випали на долю їхньої сім’ї...
Любомир 1957 року успішно закінчив середню школу в Городку й поступив до Львівського торговельно-економічного інституту. Щоправда, він, маючи потяг до гуманітарних наук, мріяв учитися в університеті імені Івана Франка, але в нього, як сина репресованого, не було шансів потрапити туди. А торговельно-економічний інститут у ті часи не був престижним, і йому вдалося поступити. Закінчив інститут 1961 року.
Після закінчення інституту, здобувши фах товарознавця, деякий час працював у Городоцькій райспоживспілці, згодом — у Львівській міжобласній базі Укропткультспортторгу й у Львівському бюро товарних експертиз.
Однак Любомир Лиско тяжів до наукової та педагогічної діяльності. Він мав до неї вроджені здібності, якими вирізнявся і його світлої пам’яті батько Роман Лиско.
Отож 1967 року Любомир влаштувався на посаду асистента у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова й поступив до аспірантури у Львівському університеті ім. І. Франка.
Проте навчання не вдалося закінчити, бо ним зацікавилося КГБ. Трапилося, що до їхніх рук потрапив примірник підпільного трактату Івана Дзюби, який Любомир дав прочитати одній довіреній студентці, а хтось у гуртожитку побачив і доніс органам. Почалось розслідування, переслідування, в результаті чого його відрахували із аспірантури.
Але попри злигодні долі, Любомирові все ж вдалося 1973 року поступити в аспірантуру Київського торговельно-економічного інституту, «з відривом від виробництва». Закінчивши 1977 року аспірантуру зі ступенем кандидата наук, дістав від Мінвузу УРСР направлення на працю до Львівського лісотехнічного інституту. І на сорок літ пов’язав свою долю з цим навчальним закладом, який тепер відомий як Національний лісотехнічний університет України.
Був зарахований на посаду асистента кафедри політекономії. Згодом — старший викладач, доцент кафедри економічної теорії, старший науковий співробітник науково-дослідної частини.
Любомир Лиско став автором приблизно 100 наукових праць, у тому числі п’яти монографій, підручників для студентів. Часто виступав на різних конференціях, у тому числі міжнародних. Особливу увагу приділяв світоглядним і методологічним чинникам перебудови економічної теорії на засадах сталого розвитку, розробляв методологію системного аналізу економічних систем, методологію поєднання наукового та релігійного підходів у процесі перебудови навчально-виховного процесу університету.
Одночасно з педагогічною і науковою діяльністю Любомир Лиско був досить активним у громадському житті, ініціював в університеті різні просвітницькі та культурні заходи.
Коли 1996 року в Лісотехнічному університеті було створено Осередок педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, Любомир Лиско став активним його членом. Він надзвичайно цінував наукові концепції Григорія Ващенка і невпинно популяризував їх, намагався втілювати в навчально-виховний процес університету ідеї цього відомого в Європі педагога-патріота, психолога, письменника, мріяв про повернення системи освіти й виховання до української педагогічної традиції.
У трудовій книжці Любомира Лиска — численні подяки за успіхи в роботі, за сумлінне ставлення до виконання обов’язків, за багаторічну самовіддану працю та особистий внесок у підготовку фахівців, діяльну участь у громадському житті, в організації та проведенні заходів і тематичних вечорів.
Разом з тим Любомир Лиско свою активну громадську діяльність поширював далеко поза межі свого професійного простору. Він не лише брав участь у різних патріотичних і просвітницьких заходах у Львові, а й ініціював багато різних проєктів по Львівській області. Найбільше посвячувався тим теренам, де жив і творив його покійний батько, Блаженний священномученик Роман Лиско.
У місті Городку і селах Братковичі й Дроздовичі на Городоччині, у Кам’янці-Бузькій, у місті Золочеві, в селах Сасові, Колтові, Белзці (тепер Гончарівка) на Золочівщині знають Любомира Лиска. Він ініціював різні громадські заходи, контактував з місцевою владою та душпастирями тих теренів, пробуджував людей задля плекання історичної пам’яті, на піднесення національної свідомості й до участі в розбудові Української держави.
Подиву гідною була його енергійність і невтомність у прийнятому на себе служінню національній ідеї та релігійним традиціям. Сам шукав способів бути корисним Україні і самовіддано виконував узяті на себе обов’язки.
Виходячи з такого розуміння своїх обов’язків, Любомир Лиско двадцять п’ять років був головою правління ОСББ «Вчитель» (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку). Завдяки його старанням ОСББ «Вчитель» вважалося одним із кращих у Львові, до нього за досвідом приходили очільники подібних об’єднань.
Коли 2013-го було створено львівську Асоціацію співвласників житла та управителів нерухомістю, Любомира Лиска обрали головою правління цієї Асоціації.
Показово, що й інсульт, який призвів до смерті, Любомир Лиско дістав під час залагодження юридично-економічних справ ОСББ «Вчитель». Воістину: згорів у своєму служінні людям! Дай, Боже, і нам живим слідувати такому життєвому взірцю!
