Я не була прихильницею Віктора Андрійовича Ющенка. Щось мені заважало повірити в самостійність прийняття ним рішень. Адже, як відомо, «короля грає почет».
Але, все ж таки, до 2 квітня я запевняла всіх знайомих, що не може бути підписано указ про розпуск Верховної Ради, тим більше — у переддень свята Великодня. Але це святотатство здійснилося, зіпсувавши людям святковий настрій.
Мені здавалося, що президент — мирна й істинно віруюча людина, не піде на це. Вважала, що він спроможний думати не лише про власних дітей, а й про дітей простих українців, які дивляться на світ не з вікна іномарки.
Весь цей час у мене була можливість бачити їх у школі, на вулиці, в селі. Багато хто з них сумний і розгублений, бо не розуміє, що відбувається. Проте так само, як і їхні батьки.
Президент повинен відрізнятися від усіх інших тим, що його місія — вирішувати будь-які конфлікти, а не ініціювати їх. І він не повинен вирішувати зопалу серйозні питання — в цьому сутність його діяльності.
Останні передачі «Свободи слова» стали цікавіші завдяки присутності на них Є. Євтушенка, В. Коротича. Дякую й Інні Богословській за тривогу за долю України. Остання передача з журналістами була цікавою, але засмутила тим, що показала всім глядачам заангажованість наших засобів масової інформації. Завдяки Першому Національному каналу обидва президенти отримали можливість висловити своє бачення ситуації в Україні.
А тим часом, нещодавно на Європарламенті в Брюсселі наш Президент В. Ющенко заявив про те, що в Києві перебувають люди з Донецька та Криму, в той час як перед вікнами мого будинку на нашому житловому масиві стоять десятки автобусів із різних міст України. Як говорять у Одесі, «питання, звичайно, «цікаве».
