У нас не перший рік б'ють на сполох, що село гине, що молодь не хоче там жити. А чому — відомо всім. Бо, в першу чергу, через те, що нема елементарних зручностей у будинках.
Хочу розказати про свого покійного брата, який сам усе облаштував у хаті.
Освіта в нього була всього чотири класи, які встиг закінчити перед війною, а після війни вже працював помічником шофера, потім шофером.
Звісно, він був від природи обдарованою людиною. За ним аж додому приходили механіки з автобази, щоб він допоміг знайти причину поломки студебекерів та інших понівечених війною машин.
Брат один із 14-літнім підсобником відновив роботу електростанції, підірвану німцями, і через три дні місто отримало електрику. А до цього бригада із семи слюсарів не змогла нічого зробити.
Пам'ятаю, як після війни країна відбудовувалась і потребувала багато пиломатеріалів. А брат перейшов на роботу мотористом пилорами й там він переробив новий дизельний двигун, щоб збільшити кількість обертів і зменшити витрати пального. Після цього пилорама стала перевиконувати план. Брату дали велику премію, але він не зміг зробити креслення своїх переробок, як просив його директор, щоб завод більше не випускав таких недосконалих двигунів.
Так, у нас по Україні багато таких народних умільців, які придумають те, що інженер із вищою освітою придумати не може.
Пам'ятаю, як брат провів воду від помпи на городі в хату: відкриєш, бувало, кран, натиснеш кнопку, й вода з помпи тече за допомогою електродвигуна.
Опалення кімнат він зробив радіаторним. Вода грілась в плиті на кухні, і однієї літрової мірки вугілля вистачало надовго. Я пам'ятаю тільки, що над плитою, майже під стелею, була невеличка, літрів на два, залізна банка, в яку брат інколи доливав води.
Такий обігрів будинку був дуже простий і дешевий. Не те що зараз — продають дорогі АГВ, які залежать і від природного газу, і від електрики. А не в кожному селі та маленькому містечку є природний газ.
Тож можна і зараз в будь-якому селі зробити в хатах всі зручності.
Ми маємо чудову техніку, за допомогою якої можна в кожному дворі пробити скважини великої глибини — туди, де вода дуже хороша.
Треба відмовитись від колодязів та туалетів без унітазів у дворі, в яких нерідко гинуть діти. Тільки все це треба організувати.
Ви скажете: «За які гроші?!»
Та дуже просто: підраховують кошторис, укладуть договір із селянином, і той дає обов'язок віддати на цю суму скільки-то курей, яєць, свинини чи телятини, а може, якісь овочі та фрукти по ціні на 20% нижче ринкової.
Договір можна виконувати і два роки, щоб встигнути виростити якусь живність. А немічним пенсіонерам може і влада допомогти.
Так що все залежить від влади — як місцевої, так і обласної, де є підприємства, здатні виконати таку роботу.
Пам'ятаю, як на початку самостійності України у нас часто показували по телебаченню, як в країнах Заходу та в США обслуговують селян: вранці приїздить молоковоз і у всіх дворах забирає зайве молоко, одразу перевіряючи жирність і сплачуючи за нього гроші.
А фермери пересилають у місто поштою землю на аналіз. А звідти через комп'ютер їм приходять результати й рекомендації, які добрива і скільки треба вкласти. За аналізи держава не бере плату, бо вигідно їй отримувати хороші врожаї й берегти здоров'я людей, які будуть їсти ці овочі та фрукти.
Тож нашим високопосадовцям та чиновникам треба організовувати роботу, а не бути «весільними генералами» на різних урочистостях, де вони тільки констатують досягнення інших, часто не маючи ніякого відношення до цих досягнень.
І треба прислухатись до слів простих людей і умільців, які можуть дати дуже хороші поради — прості й економні.
