Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Духовно краще в Україні...

22 жовтня, 2010 - 00:00

(Відгук на статтю «Українці показали характер» («День», № 189 від 19.10.2010 р.)

І я був в УПА. Мені було тоді 12 років і носив в своїй пам’яті кривду яку спричинила польська поліція в 1938 р., скинувши мене зі сцени сільського театру, де я грав роль хлопця у п’єсі Тобілевича «На старості літ». Річ Посполита забороняла тоді вживати публічно українську літературну мову і мене міліціянт скинув зі сцени в авдиторію. У 1939 р. НКВД покликало мого батька і наказали йому палити церкви, на що він не погодився. Тоді його на місці піддали тортурам. До шести місяців він помер. У 1943 р. гестапо вигнало мене зимою босого на сніг і, стріляючи мені під ноги, кричали «Таньцюй, хлопче». Правдою є те, що НКВД організували між поляками банди, щоб стріляти українське населення, і цим зворушити самознищуючу боротьбу між двома націями. І я пішов до УПА. Духовно краще почувався ніж тут, в Америці, де вже живу 60 літ. Я любив свою хату, город та сад, де зривав із землі свіжу моркву, ріпу чи зривав яблука і наїдався досхочу. Це найкраща була моя їжа в УПА. Знаєте, я здоровий. Лікарі дивуються, що у мене навіть не підвищений тиск. Так, бо у вирішальні роки мого життя я їв усе природне, зі своєї землі. Природа була для мене немов церковні співи, які впливали на мою високу духовну силу. А взагалі милуючись лісом, у мене з’являлася віра у мою боротьбу. А моїм пілотом життя являвся цей самий Творець, який все створив.

У 1948 р. я пішки із друзями прийшов до Західної Німеччини. За Україною надалі пильно слідкував. Читав все — і добре, і зле, написане в радянській пресі. Написав я спомини, які вийшли у двох виданнях українською мовою, третє — російською, четверте — англійською, і п’яте вже готове тією ж мовою. Мій website WINDINGPATHTOFREEDOM. Моя книжка продається на 75% більше за інші. Не думайте, що тут діаспора розумніша за вас. Я думаю, що це є навпаки, бо чому ж тут високоосвічені професори не пустили мене на свій з’їзд? Мабуть, тому що мої спогади з’явилися також і російською мовою. Україна тепер мужньо боронить свої права. Слава Українському Народу.

Роман МАЦ, США
Газета: 
Рубрика: