Для тих, хто знає, назва «Нобель» — своєрідний пароль, символ краси та загадки. Нобель — велике підковоподібне озеро, надійно відділене від руйнівної сучасної цивілізації болотами, лісами й кількома десятками кілометрів цілком танкодромної бруківки. Нобель — мальовниче село, сповнене отієї, притаманної волинським селам, статечної гідності, про яку так точно й гарно написав свого часу Улас Самчук. Нобель — перехрестя століть і культур, долі й таланту. Попри умовність усякого порівняння, хочеться назвати його Поліським Кременцем: такий же давній княжий град, під стінами якого було здобуто перемогу над загарбниками, таке ж торгове місто часів першої Речі Посполитої... Так само — колиска визначного діяча сусідньої культури, котрий немало зробив для поширення й слави культури української.
«Його письменницька доля — унікальна. Прожив майже дев’яносто років, майже ціле двадцяте століття. Працював і друкувався до останніх днів. Працював у літературі понад сімдесят п’ять років із двадцятилітньою перервою, а почав друкуватися фактично в сорок три роки. Видав понад шістдесяти книжок, працював у всіх жанрах, роками вів освітньо-літературні програми на телебаченні, був постійним автором на радіо... Його стараннями в Мінську з’явилася вулиця Лесі Українки».
Так написала дочка про Сергія Івановича Граховського — визначного білоруського поета, прозаїка, перекладача, великого друга української культури. У його перекладацькому доробку — твори Лесі Українки, Максима Рильського, Володимира Сосюри... Повний перелік займе кілька рядків тексту. За спогадами Тетяни Граховської, «батько добре знав українську, перекладав багатьох українських поетів без підрядника, багато зробив для їхнього опублікування в Білорусі».
Серед кращих поем С. Граховського — «Розлука на світанні», присвячена трагічному коханню Лесі Українки до мінчанина Сергія Мержинського. Авторський домисел — розмова Лесі з батьком Янка Купали та переказане нею благословення зростаючому генію білоруської поезії — став живою легендою білоруського культурного простору.
А народився Сергій Граховський сто років тому в містечку Нобель. Нині це село Зарічненського району на Рівненщині. Не так часто вдавалося письменнику відвідати малу батьківщину. Головною перешкодою стали два ув’язнення сумарним терміном у дев’ятнадцять років. Проте в селі не забули ні візитів славетного земляка, ані його творчості. Ініціатором ювілейних урочин став уродженець Нобеля священик Павло Дубінець. Він оплатив виготовлення меморіальної дошки. Її встановили на сільській бібліотеці, поблизу того місця, де стояла хата, в якій народився поет. Відкриваючи дошку, спогадами про Граховського ділився його багатолітній друг, поет і перекладач Микола Пшеничний. Ініціатору та учасникам урочин подякувала заступник голови зарічненської райдержадміністрації Віра Дука. Про значення творчості краянина говорили письменники Лідія Рибенко, Юлія Бондючна, Роман Демчук, Михайло Степанюк. У найближчих планах рівненських письменників — видання вибраної лірики Граховського «До серця серцем доторкнися» в перекладах Юрія Берези, Любові та Миколи Пшеничних.
А Нобель невдовзі прикрасить ще й пам’ятний камінь на місці переможної битви гридів Василька Романовича з литовським військом. «Немалу мужність» показав у тій битві княжич Володимир Василькович, котрий згодом став «книжником і філософом», підніс успадковану Волинь до європейського рівня впливу й могутності здебільшого дипломатичними та економічними методами.
Призабутій перемозі недавно виповнилося 750 років. Ініціатор нового пам’ятного проекту — той же невтомний отець Павло.
Далі буде. Обов’язково буде.
