Здається очевидним, що духовний лідер, навіть у найскрутніші часи свого народу, повинен бути носієм культури. Культура духовна за своєю суттю, але вона потребує матеріальних носіїв, як спадковість у генах. Багато що з того, що творить людина, виступає в такій якості. Щоправда, настільки ж, а нерідко й значно більшою мірою, людські витвори виявляються бездуховними, не відзначеними печаткою культури.
Справжня культура покоїться на трьох «китах»: вірі, вмінні та розумінні. Коріння віри сягає в несвідоме (підсвідоме), тобто вона — результат інстинктивного сприйняття світу. Її завдання: забезпечити стійку роботу психіки, створити для неї «точки опори», які не дозволять «перевернутися» свідомому, «зсунутися стрісі». Одночасно вона вводить обмеження й на дії: не нашкодь, не вбий, не вкради тощо. У результаті їй вдається встановити рамки, якими обмежує себе норма, тобто міру допустимого, і таким чином вона бере участь у формуванні культури. Не випадково Сократ вважав, що знання міри і є культурою.
Уміння покликане закріпити досягнення духовного, прив'язати його до конкретних матеріальних носіїв, без чого духовне не може бути діяльним, бути здатним контролювати стан довкілля. Щоб воно вирішувало таке завдання, вміння має спиратися на віру, перебувати з нею в певній відповідності. Щоб це сталося, повинне виникнути розуміння. А його вже створюють засобами свідомого, що нібито приміряє те, що збирається зробити людина, з тим, що лежить в основі її віри. Одночасно розуміння оцінює відповідність і озвучує результат примірки, що дозволяє створити образ, Цей образ множиться та передається «як спадщина та по сусідству», тобто несе на собі ознаки культури.
Розглянутих вище «китів» культури легко виявити в творчості Шевченка. Наприклад, у «Тризні» ми знаходимо такі слова:
В ком веры нет — надежды нет!
Надежда — бог, а вера — свет,
Не погасай, мое светило!
Туман душевный разгоняй,
Живи меня твоею силой
И путь тернистый, путь унылый
Небесным светом озаряй.
Пошли на ум твою святыню,
Святым наитием напой,
Да провещаю благостыню,
Что заповедана тобой!..
Із вірою тут усе зрозуміле і навіть те, що вона перебуває в союзі з осяянням, яким людина зобов'язана природі, «небесному світлу»; а ось розуміння постає в складнішому вигляді. Воно подароване тим, що в християнстві називають Духом Святим («Пошли на ум твою святыню»). Саме воно забезпечує благий стан людини, іншими словами — норму.
Екологічна віра була представлена у вигляді третього закону екології американцем Баррі Коммонером: «Природа знає краще». У Шевченка ця ж думка в тій самій «Тризні» висловлена не як у фізиків, а як у лірика (екологія не протистоїть ліриці): «И тут и там планета наша, прекрасный мир наш, рай земной», а трохи нижче є такі слова:
Он подымал слезящий взор
На красоты святой природы
«Как все согласно!» — он шептал.
У них відчувається глибоке переконання, що «краса врятує світ», якщо людська діяльність перебуватиме в злагоді, гармонії з красою святої природи.
Ще давні читання творів Тараса Шевченка виявили в них деякі важливі моменти, які спливли в моїй пам'яті та підштовхнули до написання цієї статті. Насамперед уже тоді мені впало у вічі, що в них переплітаються явища природи, суспільні події та долі людей:
Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти
— Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тільки виє по селу...
(«Гайдамаки»)
Починаючи поему, Шевченко відштовхується від того, що стало ще надбанням розуміння стародавніх людей і лежало в основі їхньої віри, що характеризує суть процесів, які відбуваються в природі:
Все йде, все минає,
— I краю немає...
Куди ж воно ділось?
Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає
Живе... умирає...
Одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри разнесли
А сонечко встане, як вперше вставало,
I зорі червоні, як перше плили,
Попливуть i потім...
(«Гайдамаки»)
У його поезії та прозі завжди присутня думка, що людські прояви відбуваються в єдності з природними:
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю,
Утомилась завірюха,
Де-де позіхає;
Ще б плакала Катерина,
Та сліз більш немає
Усе, що реалізовує Шевченко, є проявом екологічної віри й екологічного розуміння, хоча його життя обірвалося до офіційної появи самої екології. Він скрізь керується фундаментальним принципом єдності організму та довкілля. На відміну від тих, хто сьогодні цей принцип лише згадує в підручниках і своїх лекціях, у Шевченка він є інструментом, із допомогою якого створюється словесний образ цілісного світу. До розуміння цієї цілісності Шевченко прийшов не як вчений. Його вела духовність українців, що спирається переважно на несвідоме сприйняття світу.
В іншому випадку він акцентує увагу на тому, що збагнули ще кроманьйонці в пізньому палеоліті: все повертається на круги своя. Це, власне, й стало основною точкою опори розуміння та започаткувало культуру.
Але особливо цікавим є третій момент, про який йшлося в цитаті з поеми «Катерина». Він неминуче пов'язаний із двома попередніми, але є глибинним розумінням єдності людини та природи. Головним у цьому є те, що, руйнуючи природу, викликаючи її деградацію, чоловік неминуче деградує сам. У нього одразу страждає віра, оскільки зруйнована природа позбавляє його несвідоме «точок опори», він не має за що «зачепитися». У результаті зростаючий катастрофізм у природі супроводжується катастрофами в людських душах. Вони виявляють себе не лише психічними захворюваннями, а й у такому вигляді, як тероризм, інші форми насильства, суїцид, наркоманія, алкоголізм... У Шевченка це отримало відображення в таких словах: «Дрібніють люди на землі», «I тут, і всюди — скрізь погано» («Саул»). У поемі «Сліпа» є такі слова:
Осенний полдень, догорая,
Поля нагие освещал,
И лист увядший, опадая,
Уныло грустное шептал
О здешней жизни человеку.
Читання Т. Шевченка — не з веселих. Його твори просочилися бідами та людськими пороками. Перерахувати їх не здається можливим, але про два сказати необхідно. Першим треба вважати відсутність розуміння:
І день іде, і ніч іде,
I, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Другим — ставлення людини до землі:
О Боже! Сильный и правдивый,
Тебе возможны чудеса.
Исполни славой небеса
И сотвори святое диво: Воспрянуть мертвым повели,
Благослови всесильным словом
На подвиг новый и суровый,
На искупление земли,
Земли поруганной, забытой,
Чистейшей кровию политой,
огда-то счастливой земли...
(«Тризна»)
І скільки часу минуло! Але ні з одним і ні з другим справи не лише не покращилися, вони значно погіршилося!
А висновок такий. В українців — рідкісний для цивілізованих народів духовний лідер. Але дивна річ — їх чомусь увесь час мучить запитання: «За ким слідувати та куди йти?» Адже з таким духовним лідером є всі можливості бути «впереди планеты всей»!
