Почувши, що невдовзі відбудеться черговий запис відомої програми «Без табу» на цікаву, але невідому тему джазу, я негайно підняла руку. Як дізналася потім, тема звучала: «Роль джазу в житті людини: оптимізм поряд». Як усе це було?
У холі Телецентру зібралося безліч майбутніх журналістів, сповнених енергії, що з молодим нетерпінням та натхненням чекали на початок зйомки.
Нарешті дія розпочинається. Отже, студія. Готовність номер один. «Знімаємо!»
Голос ведучої розсіює напружену тишу хвилювання, і за хвилину оплески вітають першого героя програми — Семена Ривкіна, відомого не тільки на Батьківщині, а й за кордоном як першокласного викладача джазової майстерності та гри на музичних інструментах. Загальна увага прикута до музиканта, що розповідає історію свого складного шляху до джазу. Із самісінького дитинства він обожнював музику, граючи на дудці, викарбовуючи з нот свою ідеологію. Коли йому ледь-ледь виповнилося десять, розпочалась Велика Вітчизняна війна. Що ж зробив хлопчина Семен? Як ви гадаєте? Утік із дому. Утік не так, як тікають сьогодні, — він зібрався на війну. Ось який вибір зробила дитина у віці, який наші соціологи та психологи називають «віком сну»! Хто з наших однолітків зробив би так сьогодні? Після повернення з фронту він брав до рук музичні інструменти, один за одним. І тоді усі почуття, яких жадав кожен повоєнний громадянин: мир, любов, надійність, а головне — віра у майбутнє, звучали джазовою музикою.
Під керівництвом двадцятип’ятирічного Семена було організовано молодіжний ансамбль джазових акордів, своєрідний «джаз-бенд», який складався із вуличних забіяк. Вони горіли майстерністю, граючи не тільки популярний джаз, а й класичну музику Чайковського.
І кожен із них пізніше став справжньою особистістю!
Докази не забарилися! Найвагоміший із можливих аргумент — труба і саксофон у дуеті постали перед очима глядачів. Серйозний маленький джентльмен у діловому костюмі років семи — Роман — першим починає відповідати на дружні запитання ведучої, розповідаючи про початок свого творчого шляху у віці шести років, коли він уперше завітав до майстерні джазмена Рилькіна, покинувши заняття спортивною гімнастикою, пояснюючи свій вибір напівжартом: «музика краще! Займаючись спортом, розвиваємо тільки м’язи, а музикою — і м’язи, і серце, і легені». Гаразд, жарти жартами, а наполеглива праця приносить свої плоди — Роман уже став призером багатьох вітчизняних конкурсів у Одесі, Криму, Харкові, де разом із Полінкою виступав із творчою програмою, а також отримав нагороду «Унікальний талант» імені Івана Франка. Але, хтозна, чи так би склалася його доля, якби не дружня підтримка та творчий потенціал партнерки, — витонченої леді з двома святковими бантами, яку бачимо поряд із ним. Це Поліна, яка розпочала музикальну працю у віці 5 років, з — не можна навіть уявити! — гри на барабанах. Уявіть, величезні барабани й тендітна юна виконавиця, яку навіть не було видно за установкою! Цей дует має у списку нагород не одне перше місце. Особливим досягненням дітей вважається перемога на Кримському фестивалі, де брали участь дорослі виконавці, а перемога дісталася нашому творчому ансамблю! Що ж, бажаю успіхів вам і надалі, тендітні джазмени!
Далі на середину студії виходить маленький хлопчина з глибокими очима. Він — вокаліст. І не середньостатистичний майбутній співак, яких, правду кажучи, лише тільки в Україні — незліченна кількість. Ні! У його голосі — все: мрія, страждання, пристрасть — і це у віці 10 років! Це було другим потрясінням. Дитина, дитяче молоде, недосвідчене серце — такі глибокі почуття. Невже таке трапляється? Я не випадково називаю його співаком: це осмислено! Не тільки через те, що у його творчому доробку 45 записаних творів українською, російською, французькою, вірменською, а у майбутньому — італійською, а й через голос.
Що ж це? Безхмарна казка? Ні, на жаль. Як це боляче, коли шляхетне серце ув’язнюється кайданами хвороб. І коли ведуча підійшла з мікрофоном до мами героя, окрім слів гордості, ми почули невимовний біль: син був хворим на страшний недуг. Чому саме він? Андронік — вірменське ім’я, від слова «перемагати», переможець, захисник. Може, у цьому річ? Хлопець своїм талантом захищає обездолених, даруючи благодійні акорди, маючи за мету зібрати кошти на операцію — страшну процедуру, на яку треба зважитись. Щоправда, лише через декілька років, бо дозволена вона за кордоном лише з 12—14 років. Існує ще діагностика в Україні, проте на неї також не вистачає коштів. Гуртуймося! Ця людина за короткий вік співу (з п’яти років) принесла слов’янським народам користь, піднімаючи їхній моральний дух, як джаз колись, століття тому. Не допустимо, щоб із хлопцем сталося те саме, що й з «музикою оптимізму», яка була забута. Зробимо їхні долі різними! Допоможемо йому зараз! Давайте разом шукати шляхів, бо той, хто хоче, той шукає можливості. Ми можемо реально йому допомогти. Але виключно разом! Ми врятуємо мистецтво від загибелі, на краєчку якої воно стоїть, адже вельми вірогідно, що «пророцтво» джазмена Семена Ривкіна, який сказав: «Він буде найзнаменитішим!», справдиться щодо Андроніка.
Таким чином, на мене перше «бойове хрещення» у журналістиці справило титанічне, грандіозне, неосяжне, нереальне враження! Ця передача була немовби синтезом культури й людяності де мистецтво і сила злилися в одне ціле, що, на мій погляд, повинно бути повсякчас! Я вдячна всім, хто допоміг потрапити на «Без табу», вдячна героям, які зробили мене кращою, бо показали: хоч яким би було життя — треба триматися, бо ти можеш бути корисним.
Спасибі, що у мене був шанс поглянути на життєві позиції максималізму під іншим кутом; спасибі, що я маю змогу поділитися почуттями. Віднині цінуймо життя! І воно усміхнеться нам, от побачите...
