На курорті Трускавець успішно лікують багато хвороб. А ще там лікують людські душі джерелами народної творчості ті ж працівники санаторіїв, які ввечері після роботи у Палаці культури ім. Т.Г. Шевченка або у залі кінотеатру «Мир» дають концерти художньої самодіяльності.
Глядачі у Палаці культури ще до початку концерту можуть оглянути у фойє виставку оригінальних виробів з тополиного пуху та засушених квітів. З цим гарним настроєм заходиш у зал, де хор у яскравому українському одязі та танцюристи своєю майстерністю півтори години тримають глядача у такому настрої, що душа теплішає, а хвороби на деякий час відступають.
Дитячий колектив, який грає на сопілках, виконав декілька пісень, а коли маленьке дівча дуже майстерно заспівало пісню «Летіла зозуля», у багатьох глядачів від радощів сльози на очі навернулися.
Це чудове дійство з великим піднесенням сприймали присутні у залі Палацу: українці й росіяни, білоруси і грузини, глядачі інших національностей. Довготривалі оплески глядачів та букети від усього серця були виявленням глибокої пошани до виконавців.
Українська пісне, скільки разів ти підіймала настрій, надавала сили й витримки, давала змогу вижити у лихолітті, пережити горе. Згадалося дитинство...
У роки Великої Вітчизняної війни моя мати (учителька української мови та літератури), я та старша сестра були евакуйовані у місто Тобольськ. Ми погано володіли російською мовою з сибірським акцентом, нічого не мали коштовного. Але це не завадило добрим, сердечним російським людям прийняти нас як своїх рідних, ділитися з нами останнім шматочком хліба, останньою одежиною і ліжком у теплі. Разом було легше перенести тягар лихоліття, звістку про загибель батька.
І що дивно — сибіряки, які зовсім не знали української мови, з радістю слухали українські пісні (їх знала й майстерно виконувала моя мати, бо раніше співала у народному хорі, ще й навчила співати старшу сестру і мене). По декілька разів вони прохали заспівати: «Сміються, плачуть солов’ї» і «Повій, вітре, на Вкраїну», інші душевні пісні.
Дуже цікаво побувати у Трускавці й на концерті народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Джерела Карпат». Приємно вражають задушевні, характерні мелодії з полонини, запальні танці, яскраві й мальовничі костюми виконавців.
Низький уклін і вдячність керівникам і учасникам усіх трьох колективів за самовіддане служіння культурі України, збереження надбання народної творчості.
P.S. Коли вже закінчив писати цього листа, увімкнув телевізор, а там — ректор інституту культури зі своїм «розкрученим» кліпом. У мене одразу виникло запитання: може, корисно йому було б з’їздити до Трускавця самому або з викладачами і студентами, послухати ці колективи та допомогти їм «розкрутитися», чим зробити корисний внесок у збереження культури України?
