Ніхто, безумовно, не очікував, що українці так згуртуються навколо «Нашої України» та Віктора Ющенка, що журналісти повстануть проти нав’язуваних їм «темників», що влада Києва зробить усе для достойного перебування в місті до мільйона мітингуючих, що кияни допомагатимуть мітингуючим житлом, їжею, одягом, будуть морально їх підтримувати. Патріотичні виступи Євгена Марчука, керівництва та студентів Києво-Могилянської академії, інших установ і підприємців як у Києві, так і в інших містах України, заяви представників силових структур, що вони не виконуватимуть злочинні накази, створили умови для невтручання «силовиків» у політичну боротьбу. Навіть іноземців здивували порядок, організованість і миролюбність нашого народу в ці непрості для країни дні.
І саме іноземці найчастіше ставлять запитання: чому український народ повстав на чотирнадцятому році незалежності? На мій погляд, відповідь на це запитання полягає у наступному:
1. Бо в незалежній Україні підросла молодь, яка не знала й не жила за радянської тоталітарної системи, вдихнула повітря свободи й була незгодна з несправедливістю й шахрайством.
2. Бо загибель десятків тисяч борців за незалежність України — вояків ОУН-УПА — не була марною — вони донесли національну ідею та дух свободи до сьогодення.
3. Бо українці — нащадки вільного козацтва — не хотіли, щоб їм нав’язали президента, обраного за допомогою обману.
4. Бо влада змусила мільйони українців шукати роботи за кордоном.
Перемоги ще немає. Потрібна пильність. Бо вороги України роблять спробу підняти на щит сепаратизм, який підтримують і роздмухують ті, хто хоче уникнути відповідальності.
Але народ мудрий і не поділяє людей ні за національністю, ні за релігійною, ні, тим паче, мовною ознакою.
На Майдані Незалежності панував дух Євангелія: «Немає більше тієї любові, як коли — хто покладе душу свою за друзів своїх» (Євангеліє від Іоанна 15.13).
