Минуло більше місяця відтоді, як прем’єр-міністр Микола Азаров отримав особисте доручення від Президента — звільнити міністрів, які свідомо гальмують реформи. При цьому Янукович попередив прем’єра, що якщо той не проведе моніторинг ситуації і не звільнить «порушників», він це зробить сам на засіданні Економічної ради. Усі міністри уряду залишилися у кріслах.
Реформи в Україні проводили в усі роки незалежності. Тільки їх не називали ні революціями, ні контрреволюціями, ні переворотами, ні переходом до капіталізму. Чому ж сьогодні стільки шуму щодо цього процесу?
Можливо, варто пошукати відповіді на це питання в історії. Згадати лише лібералізацію цін (хіба не реформа?!), на основі якої шахрайськими способами знецінили заводи, фабрики, сільськогосподарські підприємства, оголосивши їх збанкрутілими, і, скориставшись старими цінами в кількісному еквіваленті без перерахунку на новий курс, приватизували їх. Саме тоді розпочалася затяжна внутрішньодержавна економічна криза в Україні, коли нею керували «неокомуністи». Вони негласно без шуму проводили реформи на капіталізацію.
Неокомуністичне реформування протягом перших десяти років незалежності України було без винятку шкідливими, свідомо спрямованим на беззастережну руйнацію всіх видів економіки (соціалістично-державної) шляхом її денаціоналізації, посилаючись на зацікавленість необхідного власника. Запанував економічний безлад: банкрутство промислових і сільськогосподарських підприємств, вивезення худоби за кордон у великій кількості, масштабна девальвація, інфляція, масове безробіття, переселення працездатного населення за кордон, навіть вимикання електроенергії у вечірні години.
Наступні 5 років за «молодокапіталістів» були завершально-стабільно-руйнівними, коли падати економіці вже було нікуди. Іноді спостерігався деформаційно-резонансний підйом на рівні 5—10%. За них нині намагаються зачепитися деякі політики та олігархи-реформатори, вважаючи такі відсотки своїм надбанням і забуваючи, що в той час у країні продовжувалася внутрішньоекономічна криза.
Загалом, за руйнівної реформації 1991—2006 років, коли був і період прем’єрства чинного Президента Віктора Януковича, економіка не розвивалася. Лише в аграрному секторі катастрофічно зменшилося виробництво, зокрема, цукру — в 2 рази, винограду — 2,8, свинини — 2,7, яловичини — 3,5, льону-довгунця — у 20,4, зерна на 32%, реалізація зерна переробним підприємствам з 80,4% до 4,6%. Майже повністю знищено теплично-овочеве господарство. На межі відмирання опинилися тисячі сіл: у них ліквідовано пункти зв’язку, медичні осередки, магазини, бібліотеки, клуби, почали закриватися навіть школи та дошкільні заклади. Було зупинено будівництво, ніби потрібно завозити пісок і глину з Африки. Чи немає металу? Хрущовки ж будували з піску і глини за допомогою убогої техніки!
Сьогодні ж олігархи «хочуть» нових капіталів. І виробництвом заробляти для них — «нецікаво». До прикладу, аграрний мільярдер Юрій Косюк якось сказав, що все віддасть, аби його син не займався сільськогосподарським виробництвом. Часи 1990-х пройшли, тепер рейдерством і рекетом багато «не заробиш» — слабші навчилися чинити опір... Тож дійшли до необхідності «гучних» реформ, щоб на офіційній підставі з середніх бізнесменів зробити малих, з малих — безробітних, а незаможних «виганяти» з квартир, щоб на основі «оптимізації» закривати школи, вищі навчальні заклади, інтернати, лікарні, дитячі табори для відпочинку, культурно-мистецькі осередки... А що далі? Стара «добра» приватизація.
Свої ж гроші наші капіталісти тримають в офшорах (про всяк випадок!) і за кордоном скуповують «хатинки», які там недоторканні(!), і за них та їхнє обслуговування платять іншим державам , тобто фактично інвестують у чужі економіки. І чадо їхнє осідає у зарубіжжі. Це свідчить про турботу про Україну? Хіба за таких умов буде розвиватися вітчизняна економіка?
Чому власники влади і капіталу за кошти, зароблені на «приватизованому» майні держави, не хочуть забезпечити розвиток своїх (!) фабрик, заводів, сільськогосподарських підприємств, не хочуть своїм працівникам видавати європейського рівня зарплату, пенсіонерам — пенсії на кіпрському, німецькому чи польському рівнях, хворим — належне лікування, працівникам підприємств — навчання для їхніх дітей? Більше того, влада, маючи величезні статки та зарплати, прагне пільг і допомоги (!), як немічним. Де реформи супроти цього?
