Часто незборимі обставини до болю, до образи, до безвиході вимотують, забрьохують, занурюють... Ти мінишся, ба навіть мімікруєш, удаєш звитяжність, позуєш... Попри цілковиту спустошеність, намагаєшся видобути блиск у очах...
Однак віднедавна ти батько двох пустотливих пуцьвірінків, котрі дзюркочуть біля тебе чистими струмочками, вколисуючи твій щоденний розпач. Ти вдивляєшся у них, ти читаєш, осмислюєш, випростуєшся. Ти ростеш разом з ними, ти виборюєш право, ти долаєш неміч свою, ти літаєш...
Завдяки цим янголятам, цим гордим часточкам твого єства, ти усвідомлюєш всю велич творення, ти відчуваєш екстаз батьківства. Відтепер ти не маєш права на ницість, на підлість, на падіння. Твій лет має бути високим, помисли — крилатими, твій шлях — тільки вгору...
Мої діти — моя нездоланна втіха, моя любов до життя, до моєї країни, до люду нашого...
Попри все!!!
Олексій ВЕРБОВЕНКО, молодий батько двох дітей
