Проблема вічна — принаймні згадаємо тезу давньоримського філософа, письменника, оратора Сенеки: «Висловлена думка вже є брехнею». Очевидно, він розумів, що людина живе в інформаційному просторі, яке постійно свідомо засмічується злими силами, щоб у своїх корисних цілях маніпулювати свідомістю народу.
А як же ускладнилася ця проблема нині, коли з’явилися не завантажені моральністю інтернет-газети, різнокольорові партії, політруки, агітатори, радники, «диригенти», політтехнологи...
Наразі для нас, українців, ця проблема особливо актуальна. Адже сьогодні ми маємо залишену Ющенком духовну руїну — опущену, принижену країну після «помаранчевої» хвилі споконвічних сподівань. Прикро, боляче усвідомлювати те, що на гребінь всенародної переможної могутньої хвилі ми самі підняли пустопорожню піну, яка не забарилася поглинути й відправити на самісіньке дно обтяжений соромом і провиною за недолугий вибіг український люд. Здається, народ закляк в безнадії, подавлений, дезорієнтований яловими провідниками, безпорадними «противсіхами», прихильниками рабства й покори.
Чому так сталося, чому ж ми до цього часу зазнаємо дискримінації, утисків від значно меншої галасливої «п’ятої колони» та безпринципних, безвідповідальних перед минулим і майбуттям доморощених запроданців-пристосуванців-яничарів? Чому ж у нас приходять до влади ті, які виражають інтереси значно меншої шовіністичної російської етнічної групи і паплюжать самим Богом освячену національну різноманітність? Чому ті російські московіти (недавно проведені генетичні дослідження показали, що вони навіть не слов’яни, а нащадки численних угро-фінських племен) з такою наполегливістю принижують і нищать все українське, навіть не визнаючи русинів-українців за інший народ? І це при тому, що ми завжди були на своїй землі у більшості, а наша культура завжди займала вищі щаблі цивілізації.
Звичайно, можна говорити про наслідки більш ніж 300-літнього імперського поневолення, фізичне знищення української еліти, систематичне (через захоплення інформаційного простору) свідоме нищення української мови, фальсифікацію історії. І треба визнати — такі цілеспрямовані багатовікові імперські дії дійсно призвели до атрофії нашої власної свідомості, духовності, моральності, перетворили частину люду, особливо плосколобого, на зомбованих роботів.
Змиритись із усім цим — чи все-таки намагатися відділити зерна від полови, розібратися, хто загарбник, яничар, шовініст, а хто патріот і справжній творець нашої Незалежності? Завдання непросте, адже виділити з потоку брудної інформації істинну, правдиву, золоту піщинку та ще й зберегти її в оточені мародерів непросто.
В такі критичні моменти вийти зі стану безпорадності завжди допомагають «інженери людських душ», серед яких — значний прошарок моїх колег-медиків.
Чи легко вичленити найбільш вагому для сьогодення й майбутнього інформацію, основну сутність й зробити стислий виклад усіх матеріалів газети за цілий рік? Заслуговує на повагу сама ідея, адже в наш напружений час складно слідкувати за всім самому — доводиться орієнтуватись на віртуально знайомих журналістів редакції, яким довіряєш і чиї погляди поділяєш. Деяких назву: це, окрім Л. Івшиної, О. Решетилова, І. Сюндюков, В. Костюкевич. Приємно було їх зустріти в книзі. Як і беззаперечних українських інтелектуалів, загальновизнаних громадських авторитетів — І. Дзюбу, Ю. Щербака, Є. Сверстюка, Н. Осьмак, з якими я мав нагоду спілкуватися й чиї портрети займають гідне місце в створеному на громадських засадах музеї «Творці Незалежності». Створеному світлими, талановитими людьми, великими подвижниками національної ідеї — скульптором, кінорежисером, письменником Р. Синьком й лауреатом Шевченківської премії, художником від Бога Б. Плаксієм.
Мені імпонує не лише часто вживане моїми колегами-медиками слово «екстракт», яке означає активну лікарську форму, приготовлену за допомогою екстрагента (тобто того дієвого чинника, який допомагає відокремити й виділити основу, сутність), але й вибір в якості екстрагента духовності. В результаті, розглядаючи публікації через призму духовності, редакція отримала збагачений мудрістю концентрат, згусток, квінтесенцію, витяжку, основу — «Екстракт» найсуттєвішого, найголовнішого.
Рекомендую приймати запропонований «Екстракт» будь-де й постійно — до, після, і навіть під час, ніяких протипоказань для порядних, чесних та доброзичливих людей не виявлено, побічні реакції у вигляді ідіосинкразії спостерігаються лише в українофобів і ворогів нашої незалежності (ідіосинкразія — хвороблива реакція, що виникає в деяких людей у відповідь на певні подразники; може розвиватися — на відміну від алергії — і після першого контакту з подразником. — Ред.), а перед «уживанням» пропоную не розбавляти його водою чи спиртом, інакше він може втратити свою основну сутність, тобто духовність, яка — в широкому сенсі — основа світотворення. Без неї збудувати, виховати, створити будь-що міцне, істинне, правдиве неможливо. Особливо аморальним професіоналам, які надають перевагу матеріальним цінностям і часто свідомо, «професійно» шкодять розбудові незалежної держави. Для мене це твердження завжди було визначальним: коли в липні 1990 р., перебуваючи в експедиції на Кавказі, ми започаткували програму «Прапор України — на вершини світу!» під девізом «Через горосходження — до вершин духовності!», то першорядним завданням при розбудові нової демократичної самодостатньої держави визначили необхідність відродження, підняття понівеченої духовності. І «Екстракт» — це літопис держави, повість минулих літ, писана очевидцями й творцями.
Зазначу ще: мене, як і більшість читачів (це видно із відгуків) особливо зацікавила тема «російської ідеї» і поки що тісно пов’язаної з нею української національної ідеї, адже взаємовідносини (хотілося б —добросусідські) України й Росії залежатимуть від правдивого висвітлення історії, а не від імперської міфології. І сподіваюсь на подальші публікації з цієї надважливої проблеми.
Дякую «Екстракту» за науку переборювати смуток, песимістичний настрій, невір’я; за оптимістичні ноти, за віру в світле, як день, майбуття України. І сподіваюсь, що «День» і надалі буде добрим і безхмарним.
