Роль особистості надзвичайно важлива в кожній справі. Якою б світлою й високою не була мета, тільки завдяки активності лідера, його невгамовності можна досягти бажаних результатів. Якщо благородною ідеєю вдається захопити широкі верстви населення, тоді реформи приречені на успіх. Можливо, приклад Семена Степановича Яхненка, енергією та ентузіазмом якого Одеса із провінційного містечка перетворилася на Південну Пальміру, стане корисним для новообраних мерів міст України...
Рід Яхненків походив із селян-кріпаків. Голова роду, розжившись торгівлею, викупив із кріпацтва себе й усю свою родину. 1820 — 30-их років разом із колишнім кріпаком Ф. Симиренком Яхненки будують та орендують млини в Смілі та Умані, ведуть гуртову торгівлю худобою та хлібом, для чого засновують фірму «Брати Яхненки й Симиренко». 1842 року Яхненки стають торгівцями першої гільдії у м. Одесі, 1851 року вся родина була удостоєна «за капіталом» звання почесних громадян. Наступних років стають торгівцями й виробниками цукру. Яхненки й Симиренки ніколи не розривали зв’язку з народом, із якого вони вийшли, — надавали допомогу бідним, робили пожертви на добродійні справи.
Семен Яхненко був виразником пробудження Одеси, яке вбачав у широкій активності громадської ініціативи. Його підтримали провідні одеські громадяни: граф Михайло Толстой, професор Олександр Богдановський, Абрам Бродський, Осип Рабинович та ін. Адміністрація Одеси з розумінням поставилася до почину городян.
До того часу міської думи практично не існувало. Інколи вона збиралася тільки, щоб вибрати шістьох представників, які до справ підходили бюрократично, діяли за вказівкою градоначальника. Громадськість і гадки не мала, що діється в думі, а тому нічим не допомагала своїм «представникам». Між тим негаразди в міському господарстві ставали все помітнішими, потреба покращання умов життя одеситів ставала все більш нагальною. Впливові купці, власники нерухомості, фінансисти, науковці, прості обивателі почали вимагати, щоб місто, нарешті, вийшло зі стану провінційного сну.
Перша промова в оновленій думі була виголошена на тему необхідності участі в міських справах усіх верств населення, також про всебічне висвітлення діяльності думи в пресі. Одеса почала стрімко розбудовуватися, стала модною. Історики стверджують, що в другій половині XIX ст. громадськість й адміністрація міста дихали спільною енергією та прагненням широкого суспільного блага. Одним із кращих представників того загального підйому був Семен Яхненко.
Обсяг здійсненої роботи був досить великий. Замість смердючих канав з’явилися дренажні водостоки, взамін пилу й багнюки на вулицях пролягли бруківки, якісною питною водою місто почав забезпечувати водогін із Дністра, засяяло газове освітлення... Усе це було створено в порівняно стислі строки — упродовж якихось десяти років. Активного С. Яхненка 1860 року обрали міським головою Одеси. Цю посаду він займав до 1863 року. За цей час було упорядковано міські фінанси, підготовлено нове міське положення (устав міста), яке з 1870 року стало обов’язковим для всіх міст Російської імперії.
Велетенська увага приділялася розвитку народної освіти, яку започаткували на громадські гроші. Користуючись зв’язками з кращими представниками місцевої еліти, Семен Яхненко взяв на себе клопіт обійти всіх купців, домовласників та капіталістів, заохочуючи їх робити внески у фонд народної освіти (досить швидко зібрали 150 тис. карбованців). Ініціатива йшла за ініціативою, проект за проектом...
С. Яхненко був зразком господарського ставлення до справи. Він не любив іноземних підприємців, уважав за потрібніше виховувати власні кадри, розвивати вітчизняне виробництво й сферу послуг. Одного разу, щоб переконати діячів міста у збитковості залучення іноземної фірми, за власні гроші збудував бетонний водостік на думському майдані, адже таким чином економія коштів склала 27%. Для користі міста він працював абсолютно безкорисливо й навіть відмовився на користь службовців від зарплати міського голови. Він був одним із засновників Товариства одесько-дністровського водогону. Коли мова зайшла про тарифи на воду, С. Яхненко відмовився від свого паю, щоб не мати власної зацікавленості в справі. Справді, він був утіленням міського громадського діяча.
Семен Яхненко був палким прихильником гласності. За його ініціативи було створено при міській управі друкований орган «Записки одеського міського громадського управління», де друкувалася бізнесова інформація. У газеті «Одеський вісник» цілі колонки присвячувалися кращим методам вимощування вулиць.
Розквіт Одеси засвідчив виняткову роль територіальної громади в розв’язанні актуальних проблем міста, які впродовж тривалого часу не вирішувалися адміністративно. Цей досвід не втратив актуальності навіть через століття.
