Якщо хтось, прочитавши викладене нижче, назве автора необ’єктивним, то що ж, хочу бути суб’єктивним. Це я так, прелімінарно, для початку.
...Тут постійно розгадують кросворди — у газетному кіоску їх повно. Слова навхрест. Квітка, яка прикрашала герб Бурбонів... Удар знизу, в тулуб чи підборіддя... Заява, оголошення приватної особи, організації, політичної партії...
Не висміюю кросвордистів, замолоду часом бавився цим.
Я про щось інше, не таке невинне: воно дається взнаки у різному й по-різному, буває, доволі прикро. Оте знання всього потроху, ерудиція, інша назва якої — верхоглядство, плиткість розуму.
Доводилося чути як похвалу, що ерудованість притаманна нам, українцям. Мовляв, цим ми вирізняємося. Та не тішить воно мене. «Совок» теж, між іншим, «ерудит» (дехто казав «єрундит»...), однак не хочеться бути потішним пересмішником. Хочеться про серйозніше. З «ерудитом» важко вести діалог: не слухає інших рацій. Полюбляє міфи і лозунги. Стихійно вдається до «оракульської філософії» (котра, як відомо, «зачаровує словами»). Ерудит — не експерт. Думає і висловлюється легко: верхоглядство, якщо заговорить, — азартне. Полюбляє енциклопедії, а не «марудні» довідники, не вникає в деталі, у «дріб’язок»...
Ну, та не буду вас зануджувати. Цікавіше й дотепніше, либонь, сказав би про це зі своєї «лавки філософа» пан Володимир Шкода.
Я лиш про те, що не тішить мене й до гумору не схиляє ця наша «легкість буття».
Зіткнулися з безліччю нового. Демократія і свобода вибору. Ринок і конкуренція. Лібералізація, мораль і право... Оголосили, що «йдемо в Європу». Що в нас парламент, воля виборців, більшість і опозиція — «як і в них». Навіть коли робимо щось негарне, кажемо: «у них так само». Себто, у західних демократіях.
У нас міліція б’є? (Навіть Н.Карпачова свідчить). Ви що, не дивилися «брудного Гарі»? У них так само! Цинічне, брутальне «первісне нагромадження капіталу», часто злочинним способом? — «У них так само»!
А ось поважний пан чиновник, гейби журналіст недавній, каже нам: свободи слова, вільної преси «ніде немає», отож цитьмо! А допитлива Іванка Коберник з київського ICTV, попрацювавши трохи на телебаченні ФРН, розповіла недавно у «Дні» (див. минулорічний №235), що у них зовсім не так, як у нас. Кілька зауважень: «Там чистих новин — п’ять хвилин на день, інше — подробиці... Нашому глядачеві важко уявити, як багато коментарів... Люди постійно взаємодіють з державою. Федерального канцлера Шредера критикують навіть ті канали, які вважаються близькими до соціал-демократів».
А ще міг би розповісти дещо, як формуються і взаємодіють правляча більшість і опозиція, як функціонує демократія у наших сусідів. У Польщі чи Чехії. Як влада і опозиція контролюють одне одного, аби ніхто не натворив чогось поганого для країни, її громадян. Уникнути того, чого уникнути можна.
Мене, щиро кажучи, зворушило, як закінчували у польському сеймі останнє передріздвяне засідання: посли з різних політичних угруповань, суперники, але й друзі- патріоти, вітали взаємно один одного зі святом, по-людськи усміхалися, висловлювали гарні побажання. А у вечірні години на популярному радіоканалі вони разом із своїми доцями та синочками читали віршовані казки польським дітям, стараючись, аби голос їхній звучав приємно.
...Думаю: напевно ж і в них є свої верхогляди, самовпевнені «ерудити», що не прагнуть діалогу. Але вони детронізовані.
