Читацький форум «Україна: 10 років трансформації», який проводиться на сторінках «Дня», триває, і сьогодні ми публікуємо листи його учасників з відповідями на запитання другого туру:
Що позитивного, на ваш погляд, накопичено за десятиліття незалежності? У чому полягає ваш особистий позитивний досвід?
У ваших відповідях відзначається, що, попри усі труднощі трансформаційного періоду, нами накопичений певний позитив, до якого насамперед слід віднести усвідомлення свободи, як необхідної умови для розвитку як держави, так і її громадян, демократизацію суспільного життя, можливість самореалізації особистості. Як зазначає у своєму листі Ірина Котик з Київщини, ми рухаємося вперед, і вже це є великим позитивом.
Для бажаючих підключитися до нашого форуму нагадуємо, що ви можете це зробити з будь-якого туру, а переможців і найбільш активних учасників чекають призи від «Дня». У наступному, третьому, турі пропонуємо відповісти на запитання:
За десять років ми стали більш чи менш залежними як у зовнішньополітичному (у міждержавних відносинах), так і в суспільно-особистому (у стосунках громадянина і держави) ракурсах?
Відповіді надсилайте за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л, «Читацький форум «Дня», або e-mail: [email protected]. Не забудьте вказати свою адресу і телефон.
Контактний телефон «Дня»: 414-91-26, відділ ЗМІ та громадської думки.
Позитив у нашому житті дійсно існує. Інакше не буває. Але позитивні зрушення здійснюються надто глибоко у суспільній свідомості, це — «підводні» процеси, які майже не проявляються на поверхні життя. Хоч за значимістю вони не зрівнянні більше ні з чим, бо мають унікальну здатність, визрівши, випливати з глибин у вже довершеному вигляді. Так в океані раптом з’являється острів, з яким змушені рахуватись усі мореплавці, навіть якщо їх це зовсім не влаштовує.
На початку незалежності позитивним було те, що з очей раптом спала полуда і світ постав у неприкрашеному, реальному вигляді. Світ виявився немилосердним до жорстокості і надто парадоксальним. Нас захлиснув потік інформації, яку потрібно було переосмислити. У вузі ми тоді вчили радянську психологію, а на книжкових розкладках купували Фрейда, Адлера, Юнга, Фрома і тому мали шанс стати дійсно психологами. Світ розкривав свої таємниці, ставав об’ємним, дарував оптимізм. Це все вимагало нових системних поглядів на життя, нової адекватної ідеології. Багато розмов ведеться навколо української національної ідеї. Вони, на мою думку, нічим справді конструктивним поки не увінчалися. Але за фасадом цих розмов відбуваються справжні зміни у суспільній свідомості. Я не можу однозначно сказати, наскільки вони позитивні, але це рух уперед. Ми поступово починаємо називати речі своїми іменами. Це надзвичайно важливо, бо наводить порядок у наших головах, хоч іноді звучить шокуюче цинічно. Наприклад, що насправді потрібно політику, який виспівує соловейком, пророкуючи нам майбутній добробут під своїм, звісно, патронатом. Його мета — влада і гроші, а ми — засіб досягнення мети. І вже ніхто не переконає нас в іншому.
Або ж візьмемо таке поширене раніше явище, як паразитизм серед людей. Паразити уміють видаватися дуже корисними, вони гарні маніпулятори. То й що? В умовах обмежених ресурсів це надто важка ноша, щоб її не помічати. І тому частенько їх, на вигляд таких «лялечок», ми називаємо цим огидним словом.
Звичайну продажність або проституцію в усіх її формах раніше називали по-різному. Найчастіше — особистою відданістю. Іноді сором’язливо її не помічали. Зараз же ми чітко бачимо і цинічно розмірковуємо: хто і за які гроші. І добре розрізняємо, коли на продаж іде наша праця, а коли — душа.
Великі зміни маємо і в сімейних стосунках. Стало менше брехні, словоблуддя, фальші і... менше романтизму. Романтика — це міраж, що поступово зникає. У нас алергія на міражі. Це добре чи погано? Важке питання...
Це лише окремі приклади, але вони демонстративні. Ось так одночасно стаємо і об’єктивними, і цинічними. Цей етап суворого загартування тепличних рослин потрібно пройти. Лише б не втратити основи моральності, бо це категорія зі сфери ірраціонального, що саме по собі може викликати підозри. Хоч справжня мораль — це, насамперед, правдивість. Передусім треба уміти побачити об’єктивну правду і сформулювати її для себе, і на основі правди обирати моральні пріоритети. Моральність людини у нас надто часто була слабкою ланкою, об’єктом маніпуляцій, засобом впливу, штучною конструкцією. А має бути силою особистості. До цього йдемо крізь тернії, попри цинізм. Рухаємось майже непомітно, з чималими втратами, створюючи самі собі великі загрози, не завжди послідовно. Але рухаємося вперед, і це є великим позитивом. У дійсності — шлях не перекрито.
