Геній, в транскрипції сприйняття факту його існування суспільством — це така ж сама дивина, як і камінь, завмерлий у стані невагомості. Яка сила має утримувати його в цій чудернацькій левітації, і кому це врешті-решт потрібно?
У суспільстві існує певна ієрархія — і слава Богу! Ось той оберіг, що дозволяє незалежному митцю бути «життєздатним» у творчому плані. Всі талановиті особистості уособлюють собою певний, міцно спаяний, моноліт — хоча би з точки зору звичайного споживача. Проте в цьому моноліті є свої власні критерії адаптації певної творчої особистості до соціуму. Адже, як вже згадувалося, суспільство є суто ієрархічною системою, в котрій кожен займає свою власну «нішу». І якщо стерти другорядні риси, одразу ж визначаються два принципово протилежні типа: це так звані протиборці та «пристосуванці». Кожен з них має свій особистий творчій «імунітет», та власні погляди на справжню ціну перемог.
Отже, кожен з видів живе окремим життям, і, відповідно, має свою власну «головну біль». Лозунг про благотворні наслідки ієрархії у суспільстві, безумовно, винайшли «господа» пристосуванці. Адже так зручно сприймати суспільство як структуру: якщо зрозумієш її складну побудову, маєш корисний шанс примусити її діяти згідно зі своїми творчими інтересами. А це, в свою чергу — надійна запорука того, що всі проекти — дослідження —винайдення миттєво зустрінуть розуміння і злагоду на всіх службових, наукових та бізнесових рівнях. Отже — це перемога, тріумф, та «смачна дуля», скручена під носом у ворогів та апатичного суспільства.
Звідси само собою напрошується і резюме: безумовна корисність філософії самореалізації митця-пристосуванця полягає в результативності його зусиль. В кінці свого життя він може вважати, що чималий процент його творчих ідей (нехай і в дуже відкоректованому вигляді), але все ж таки — здійснилася. Це, в свою чергу, є ознакою плідності, а не безглуздого і пустого мистецького фантазування. Щоправда, про таких суто практичних митців рідко кажуть: «він обігнав свій час», проте саме їхні здійсненні проекти і перетворюють наше суспільство на цивілізоване. В цьому сенсі пристосуванці і їхні ідеї виявились більш корисними для самого суспільства, а отже і сам факт існування цього типу митців — цілком себе виправдовує.
«Протиборці» є органічно іншими за своїм складом. Ці особистості значно більш талановиті, згідно до загального (хоч і посмертного), визнання. Глибина та різносторонність їхніх можливостей вражає, як айсберг, про справжні розміри котрого ми можемо лише приблизно догадуватися. Та верхівка, що над водою — це лише незначний процент майже раптово реалізованих проектів. По їх «побудові», себто, по структурі мислення автора, неважко уявити собі, які суперможливості закладено у потенціальний заряд цього місця. Це справжня ракета, а не бутафорська катапульта. І якщо б з’явився шанс здійснити всі його проекти, напевно, наше цивілізоване суспільство пішло іншим шляхом. Тому, ігнорування творчих ідей митців-протиборців має, напевно, свій сенс — якщо дати їм можливість здійснитися, людство отримало зовсім інший вектор розвитку. Водночас, панам пристосуванцям, що займають свої соціальні ніши в суспільстві й вбивають час за райськім ледарюванням, — стало б зовсім «не солодко».
Що стосується життя геніїв — протиборців у звичайному побутовому аспекті, то й тут, звичайно, виникають свої труднощі. Адже, протиборець завжди знаходиться на своїй власній «хвилі», і тому йому досить складно зрозуміти, чому у інших представників людства всі справи відбуваються так повільно і в’яло, немов би у сні. Крім того, пана протиборця не влаштовує, що всі його інструкції стосовно підготовки та здійснення чергового творчого проекту, виконуються невчасно і невірно, навіть без натяку на справжнє бажання зануритися до самої суті справи. Всі спроби митця- протиборця не підкупати та улещувати, а розумно пояснити «відповідальним особам» цілком прозору, і, до того ж, вкрай актуальну практичну користь того чи іншого проекту — часто зустрічає дуже переконливо аргументоване фіаско. І нарешті, через деякий час, вільний митець-протиборець примушений погодитися з тим, що «те, з чим погоджуються всі, і є істиною» — сonsensus gentium, як метод доказу.
Проте сам митець, спостерігаючи плоди своїх творчих знахідок, більше сумує, ніж радіє, бо лише з великим зусиллям може впізнати в цих брутально обкорнаних, та пристосованих під чужий смак керівництва проектах свою власну первісну ідею (зрозуміло, зовсім не прив’язану ні до матеріалу, ні до міського бюджету, і крім того, — не адекватну сучасній моді. Але, нехай і сумно, а художник мусить погодитись із тим, що нарешті народилося після численних трансформацій, і продовжувати вважати все це своїм. І митець, толерантний та вкрай поступливий, голосує «за», окресливши в думках результат своїх творчих зусиль «Sic et non» — так й не так.
Звісно, за великим рахунком, розподіл митців на «типи» — звичайно, дуже умовний: це лише чисто теоретичне припущення, проте воно базується на практичному життєвому досвіді. Проте важливо пам’ятати, що творчий потенціал геніального митця налаштований не лише на Космос, але також і на звичайний, буденний діалог із суспільством: тому дуже важливо, щоб це був вдалий діалог.
