У випуску «Пошти «Дня» (№231 за 2002 р.) було надруковано відповідь редактора відділу «Історія та «Я» Сергія Махуна «Пантеон на банкнотах» на запитання нашого читача, кого з українських історичних діячів він помістив би на банкнотах від 1 до 200 гривень. Підкреслимо, що це була лише особиста думка журналіста, але саме вона стала приводом для дискусії. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі лист доктора історичних наук В. Отрощенка із його власним поглядом на згадане запитання і невеличкий коментар одного із ведучих сторінки «Історія та «Я» — Ігоря Сюндюкова.
Журналіст «Дня» Сергій Махун, переглядаючи добір особистостей на українських банкнотах, пропонує вилучити з обігу ключову постать — І. Мазепу. Такий акт був би сприйнятий з розумінням хіба що в Москві, в контексті 349-го року Росії в Україні.
Але допоки ніхто з очільників держави не заявив про зміну європейського вибору України, саме його слід брати до уваги, тасуючи обличчя грошового ряду. Підхід має бути концептуальним, принаймні за двома ознаками — хронологічною та фаховою. Хто раніше увійшов в історію, той і займає ближче місце в ряду. Іван Франко, наприклад, не може передувати Тарасу Шевченкові, так само як і Михайло Грушевський. Зрозуміло, що номінал купюри не визначає вагомість постаті в історії. Це ж умовність. Далі, коли малювати на купюрах літераторів, то при чому тут Володимир чи Богдан? Тоді починати слід з Нестора Літописця, а долучати Григорія Сковороду, Павла Тичину, Івана Багряного... Особисто ж вважаю, що шерега постатей має базуватися на політиках державницького спрямування.
Отже, одна гривня — князь Святослав. До нього країною правили норманські конунги. Святослав першим із князів мав ім’я, зрозуміле кожному українцеві, а його ратні успіхи чітко окреслили геополітичні амбіції Києва (Балкани, Волга, Кавказ). Володимир Великий припустився стратегічної помилки з вибором віри. Тому не нам його надмірно вшановувати. Ярослав, попри його мудрість, не напрацював ефективної системи успадкування влади, що мало наслідком розвал Київської імперії, втрату столичного статусу Києвом.
Дві гривні — король Данило Галицький — стратег, будівничий, полководець. Він, прийнявши корону з рук папського легата, зробив принциповий крок на виправлення помилки Володимира. А от з Богдана Хмельницького стратег вийшов ніякий. Тому й маємо те, що маємо.
П’ять гривень — гетьман Іван Виговський. Йому довелося виправляти вже помилку Богдана, без особливого успіху. Але за ним славна перемога українсько-татарського війська під Конотопом, що відкривала шлях на Москву. Не судилося.
Десять гривень — гетьман Іван Мазепа — людина європейської культури, культова постать доби романтизму. Його геополітичний вибір застережень не викликає.
Двадцять гривень — політик Тарас Шевченко. Він озвучив орієнтири української мрії (Вашингтон та Закон), що ведуть нас до європейської сім’ї цивілізованих націй. Які ж бо актуальні саме ці орієнтири сьогодні!
П’ятдесят гривень — гетьман Павло Скоропадський, що відновив Українську Державу та заснував Українську академію наук. Михайло Грушевський, хоч і перший президент, але ж не зумів утримати владу впродовж бодай однієї доби.
Сто гривень — головний отаман Симон Петлюра, що відстоював УНР як міг і скільки міг, передавши нам символи української державності.
Двісті гривень — провідник Степан Бандера — взірець патріотизму. На його карбі відчайдушна спроба відновлення державності у червні 1941 року та війна проти всіх за політичне визнання нації. Зрештою, термін «бандерівець» став етнонімом — синонімом слова «українець».
Такою бачиться мені чудова вісімка державних мужів на грошових знаках держави. З них лише мудрий Данило почив на Батьківщині, «в своїй постелі». Інші ж загинули на чужині, головно від рук ворога, не збочивши з обраного шляху. У них національна ідея працювала беззастережно.
