У рубриці «Суспільство» ви згадуєте про Миколу Міхновського — батька українського самостійництва («День» №78 за 14.05.2009 р.), про «Раритети Крушельницької в Києві» (в рубриці «Культура»).
Чому газета «День» не пише про Олександра Мишугу? Можливо, молодь українська про нього нічого не знає? А чи знають наші журналісти, хто був Олександр Мишуга?
Поруч з іменем Соломії Крушельницької сяяло ім’я Мишуги в сузір’ї найбільших співаків світу, таких, як Карузо, Тітта Руфоро, Шаляпін. Він співав на всіх головних оперних сценах Європи, найвідповідальніші партії світового оперного репертуару. Не співав він тільки в українському оперному театрі — з тієї простої причини, що такого театру тоді не було ні в царській Росії, ні в Австро-Угорщині, де проходила основна його діяльність і де задихалось під національним та соціальним гнітом українське населення Західної України. Але скрізь, де тільки можна було, О. Мишуга пропагував і популяризував українську народну пісню, твори Лисенка, Вахнянина та інших українських композиторів. Це був патріот у найвищому розумінні слова, це був переконаний і послідовний демократ. Не тільки багато самовідданої праці віддав він талановитій молоді, працюючи як викладач співу в Київській музично-драматичній школі Миколи Лисенка, але й раз у раз допомагав матеріально здібним майбутнім співакам із селян та робітництва. Не мистецтво для мистецтва і не мистецтво для слави було його девізом, а мистецтво для народу.
А як О. Мишуга вчив співати?
«Щоби правильно співати,
Треба добре вимовляти
Кожну букву в кожнім слові...».
Запитайте сьогоднішніх співаків про Олександра Пилиповича Мишугу: «Хто він такий був?» Чи вони щось про нього знають?
Народився Олександр Мишуга 7 червня 1853 року — 156 років тому, в провінційному західноукраїнському містечку, а точніше — в селі Новий Витків Радехівського повіту (тепер району) на Львівщині. Батько його був дуже бідний і мав п’ятьох дітей. Олександр був найменший.
Учитися співу Олександр почав у професора Валерія Висоцького, ще будучи учнем семінарії. Професор швидко відчув вразливу натуру юнака і з радістю відкрив йому таємниці співу. Учень прославленого італійського вокального педагога Франческо Ламберті (в минулому знаменитий бас, що з колосальним успіхом виступав на кращих оперних сценах Італії та багатьох інших країн), Валерій Висоцький тонко розумівся на своїй справі й умів передати великий досвід численним учням. З класу Висоцького, крім Мишуги, вийшли такі прославлені співаки, як, наприклад, Соломія Крушельницька. У Львові на її честь названо театр опери та балету, вулиця, є музей. А про Олександра Мишугу забули як у Києві, так і у Львові. В газетах, відривних календарях ні разу не згадують його ім’я. А він для української культури зробив більше, ніж В. І. Ленін для Росії.
По закінченні Львівської консерваторії мріяв виїхати на подальші студії, у 1883 році Мишуга пробував свої сили на італійській сцені, виступав у Мілані, Турині, Ніцці, Флоренції та інших містах.
Довідавшись про незвичайні успіхи Олександра Мишуги в Італії, дирекція Львівського театру запропонувала контракт на сезон 1883—1884 років. Він радо погодився. Його оксамитовий голос із благородним металевим тембром доставляв невимовну насолоду, що буквально вливалася в серця слухачів. Від дня прем’єри до сьогодні в Польщі не було співака, рівного О. Мишузі в ролі Йонтека, в опері «Галька». Словами неможливо було розповісти про його незрівнянне мистецтво. А чи сьогодні викладачі історії музики київської консерваторії чули чи знають про видатного українського оперного співака Олександра Мишугу? Про Федора Шаляпіна чи про Івана Козловського вони вам щось розкажуть, а про О. Мишугу не знають, їх, мабуть, не вчили, бо він «западенець-демократ». У Києві в 1971 році видавництво «Музична Україна» видало книжку «Олександр Мишуга. Спогади, матеріали, листи». Це книга про співака й патріота, якого вже забули на Україні. Я про нього мало знаю, а на сході України, в Криму про нього зовсім не чули. В Австрії ж, Італії, Франції про нього знають все, бо він там тимчасово жив. А ми, українці?
