Чому досі існує тристороння (Європа — Україна — Росія) напруженість на газовому ринку? Та тому тільки, що Україна (як держава) не хоче поки що брати на себе всю відповідальність за дії своїх господарських суб’єктів, а перекладає її на всіляких зовнішніх посередників: Етера (раніше), РосУкрЕнерго (тепер) тощо. Безумовно, це дуже й дуже зручна позиція — стояти осторонь й користуватися при цьому левовою часткою коштів від усіх цих ділових операцій з газом (у вигляді всіляких «дозволів», «впроваджень», «налогів» тощо). І ні за що не відповідати при всьому цьому. Однак обов’язково колись приходить такий час, коли споживачі (скрізь) починають про все питати й здогадуватися. І не отримувати ні на що чітких відповідей...
Але ж відповідь завжди тільки одна —цілковита безвідповідальність (і хабарництво!) саме на нашому державному рівні. Адже схема газових розрахунків і відносин повинна бути одна — проста й чітка: Україна (в особі своїх господарських структур) має тільки купувати газ у Росії (на будь-яких її умовах). І потім продавати його як вже свій (включивши в його ціну й плату за свій транзит) далі до Європи, Африки, Америки, куди завгодно. Як на все це може не вистачити грошей? Грошей завжди не вистачає тільки в того, хто тільки продає й тільки купує. У того ж, хто й продає, й купує, завжди грошей удосталь... У тому-то й річ, що економічно Україна (як держава) ще дуже й дуже мало поки що відбулася. Можна навіть сказати, що поки що зовсім ще не відбулася. Але ж цього здійснення треба прагнути щодня, щогодини, щохвилини й щосекунди навіть. Хіба ми можемо коли-небудь погодитися з роллю несумлінного посередника, транслятора тільки й транзитера воровкуватого, що нав’язується нам ззовні? Чи ми вже назавжди втратили свою гордість і свою гідність?
