Усі ми знаємо, що в лютому 1918 року на терені сходу України більшовиками було створено Донецько-Криворізьку радянську республіку. Її Раднаркомом керував ставленик Москви Артем (Сергєєв). Дещо раніше — 25 грудня 1917-го — в Харкові, на противагу УНР, сколотили Українську Соціалістичну Республіку.
Для чого Ульянову-Леніну це знадобилося? Звісно, щоб червоній Росії постачати хліб, вугілля та руду. Після того, як УНР впала під ударами переважаючих більшовицьких військ, зникла необхідність і в самостійній Донецько-Криворізькій квазідержаві.
...У наш розбурханий час новоявлені сепаратисти, підгодовані на гроші місцевих олігархів і втікача Януковича та його «сім’ї», витягли із запиленого архіву ідею місцевих народних республік. І поки що «творять» дві — Луганську та Донецьку. Всупереч Мінським домовленостям 2 листопада, поспішно обрали своїх вождів — Плотніцького та Захарченка. Путінська Росія всіляко їх підтримує сучасним озброєнням, боєприпасами, найманцями, інструкторами і останнім часом, вже неприкрито, ударними армійськими підрозділами. Бойові дії щодня пожирають десятки та сотні місцевих «ополченців». Дізнаємося із ЗМІ, що розпочинається мобілізація місцевого населення в їхню армію. Конфлікт знову набирає ширших масштабів. Війна забирає й життя десятків наших патріотів — українців, росіян і представників інших національностей.
Ми знову й знову з болем ставимо собі запитання: чому так сталося, чому добра третина місцевого люду так швидко повелася на заклики піти на референдум, а згодом — і на псевдовибори? Телеканали сором’язливо показали: справді, були довжелезні черги охочих віддати свої голоси за новоявлених керманичів. Тішить хіба що те, що це були люди старшого покоління, виховані на совкових традиціях і уявленнях про добрі радянські порядки із дешевою ковбасою та якесь усталене життя.
Постійний автор моєї улюбленої газети «День» — луганчанин Валентин Торба — в аналітичних статтях і кореспонденціях (для прикладу назву лише дві яскраві — «Фільтруй Донбас!..» за 9 вересня ц.р., №166 та «Панцерник для «совка» за 7—8 листопада, №209—210) відверто розкриває суть менталітету своїх земляків, їхню неповагу до всього українського та правило жити одним днем. Процитую абзац із його матеріалу «Панцерник для «совка»: «Життя одним днем — одна з ознак біди. Це — ракушка, в яку залазить суспільство. Саме в таку ракушку заліз Донбас перед буремними подіями цього року. Дехто йому зробив у цьому ракушечнику ілюзорний комфорт з набору заспокійливих навіювань — Росія, дешевше, безкоштовно, Радянський Союз, Путін і таке інше. Це і був кальцій, з якого створили непробивний панцерник. У ньому так комфортно совку. Адже в цьому панцернику відповідальність можна перекласти на зовнішні чинники».
Нам усім, хто мешкає на заході та в центрі України, боляче сприймати цей точний діагноз. Але правда є правда, хоч якою б гіркою вона була. І її треба визнавати. Чому ми докотилися до цього й не діяли на випередження? А як було простому люду самому діяти?! Бо не займалися всі наші попередні президенти та уряди, їхні місцеві призначенці патріотичним вихованням населення, не проводили вони чітку державницьку політику. За їхнього правління не зростала економічна міць країни, нищилася армія, корупція роз’їдала правоохоронні органи, прокуратуру, суди. Народ у переважній масі дедалі більше зубожів. Кримчани першими кинулися в обійми старшого брата, а за ними — російськомовні жителі Луганщини та Донеччини. Вони повірили брехливій пропаганді Кремля та російським телеканалам про ворожий для них уряд у Києві, звірства бандерівських загонів і жахливий «Правий сектор».
Розвіювати міф про все це виявилося складним завданням для нової команди Петра Порошенка. Нелегко буде це зробити новообраній Верховній Раді та затвердженому нею урядові. Нас, учорашніх виборців, усе більше непокоїть «Коліціада». Перед очима її учасників, мабуть, не стоїть гіркий досвід колишніх нардепів від «Нашої України» та «Батьківщини», які домовлялися майже чотири місяці. До чого це призвело — ми всі пам’ятаємо! Нинішні лідери фракцій підозріло довго узгоджують програму дій, хоча обіцяли зробити це в лічені дні.
Пам’ятайте: країна воює, кожна втрачена година — на вагу золота і життів наших солдатів і офіцерів. Люди вас обирали для конкретних дій і збереження суверенітету України. Кінчайте, шановні, гратися з вогнем.
