Андрій ЯЦІВ, заступник директора Міжнародного інституту освіти, культури за зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— З доброго — «Червона рута» у виконанні збірної України з футзалу, яка, до слова, увійшла до четвірки найсильніших команд Європи на «Євро 2022»! Це чи не вперше гравці національної команди саме у такій формі, спонтанно і яскраво та за межами спортивної арени проявили свою українськість. Напевно, це не мало б вражати, проте поки що живемо у час, коли не всі наші збірники у інших спортивних дисциплінах знають слова Національного Гімну, справді вражає!
Сьогодні на фоні нагнітання напруги на наших кордонах чимало громадян у різних куточках України відчули внутрішній поклик чітко задекларувати свою національну ідентичність і готовність боронити нашу землю, як це, зокрема, зробили учасники «Маршу єдності» у Харкові або ж тисячі українців на зборах тероборони. Вражають також масштаби військової підтримки України нашими союзниками — навряд чи хтось міг очікувати таку дієву реакцію західних партнерів України і зміцнення за їх рахунок наших оборонних потуг.
Погано те, що, попри велику внутрішню мобілізацію українського суспільства і консолідацію міжнародної підтримки навколо України, всередині нашої держави, далеко не у всіх у владних колах, є розуміння потреби об’єднання усіх сил та ресурсів навколо захисту України, припинення політичної ворожнечі, популізму та інших шкідливих для країни явищ.
Мусимо пам’ятати, що неодноразово у вирішальні для України часи саме внутрішні протиріччя, взаємні поборювання ставали причинами наших поразок.
Михайло ГНАТЮК, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Минулий рік, незважаючи на карантинні обмеження, приніс невеликому колективу нашої кафедри ряд здобутків. У грудні ми випустили нечисленну, але потужну групу магістрів зі спеціалізації «літературна творчість», які продемонстрували високі результати при захисті творчих робіт.
Вчені кафедри активно виступали на наукових конференціях, присвячених ювілеям Василя Стефаника, Лесі Українки, Володимира Гнатюка, Олександра Колесси. Слово наших дослідників лунало на наукових теоретичних форумах у Польщі, Чехії, Австрії. Колектив кафедри провів всеукраїнську наукову конференцію «Література та історія: антропос, топос, тропос», у якій з доповідями виступили літературознавці університетів України та Польщі. Приємно, що до цієї роботи долучилися не лише молоді викладачі, а й аспіранти та студенти.
Радіємо успіхам науковців поза університетом, з якими тісно співпрацюємо. Це, зокрема, колектив Національного музею Івана Франка у Львові, у роботі Вченої ради якого маю честь брати участь. За останні роки музей, завдяки ентузіазму і вмілому керівництву директора Богдана Тихолоза, перетворився на справжню наукову інституцію, центр культурного та освітнього життя Львова, України, популяризатора творчості Івана Франка в Австрії, Сербії, Польщі, Угорщині, Хорватії.
Нарешті, після декількох років праці, у Парламентському видавництві вийшла друком підготовлена нами книга «Твоїми говоритиму устами. Іван Франко у контексті свого часу». Шкода, що, видана за підтримки українського Інституту книги, ця праця не потрапила до найважливіших франкознавчих наукових центрів України, а через високу ціну, яку виставило видавництво, недоступна широкій громадськості.
До 150-річчя від дня народження Василя Стефаника у співпраці з Львівською національною науковою бібліотекою імені Василя Стефаника НАН України та Національним закладом Оссолінських у Вроцлаві нами упорядковане видання «Василь Стефаник. Твори. Wasyl Stefanyk. Utwory». До цього ж ювілею була також проведена на базі бібліотеки міжнародна наукова конференція «Василь Стефаник в українському та світовому соціокультурному просторі».
Радує те, що на полиці моєї бібліотеки в 2021 році з’явилося ошатне нецензуроване 14-томне видання творів Лесі Українки, здійснене колективом Волинського національного університету імені Лесі Українки. Велика дяка упорядникам та авторам наукових коментарів за титанічну працю! Це видання було дуже на часі, воно надзвичайно потрібне для сучасних вчених-гуманітаріїв.
Хочу зазначити, що прикрою несподіванкою для всього колективу нашої кафедри стало те, висунута на здобуття Шевченківської премії у 2022 році книга нашого колеги, ветерана кафедри, члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького «Читаючи, перечитуючи...» не потрапила до третього туру відбору...
Та найстрашніше, що восьмий рік війни, яку веде російський агресор, забирає з наших лав найдостойніших. Складає труднощі і те, що в умовах пандемії ось уже два роки мусимо проводити заняття, творчі зустрічі, конференції, наради on-line, коли бачимо студента, аспіранта, колегу тільки на екрані монітора.
Сподіваємося, що всі негаразди закінчаться у 2022 році, знову лунатиме весела коляда, а наукові пошуки реалізуються у нових наукових та освітніх проєктах, монографіях, книжках.
Роман ЗІЛІНКО, завідувач виставково-експозиційного та науково-освітнього відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького:
— З доброго те, що я одужав і чуюся вже краще, попри всі болячки. Тішить також те, що розпочинаються нові проєкти. Активно працюємо над виставкою Олекси Новаківського і святкуванням його ювілею (150-річчя від дня народження. — Т.К.). Плануємо багато різних заходів, а стартуватимемо монографічною виставкою тут, у нас, в Національному музеї.
Щодо негативного, то це передусім пожежа в скансені, під час якої згоріла гуцульська ґражда. Ця надзвичайна подія у Музеї народної архітектури та побуту оголила загалом багато проблем з пожежною охороною і станом пам’яток і музеїв. І не тільки у Львові. Над цим зараз потрібно багато працювати і використати з користю, щоби подібного не ставалося.
Також постійний неспокій від того, що чуємо про загрозу війни. Це заважає нормально планувати роботу, бо весь час над тим думаєш, тривожишся.
З поганого, що відбулося, — смерть Остапа Лозинського, яка ще буде нам довго відбиватися його браком і самотністю для нас, його друзів, знайомих, людей, які цікавилися культурою у Львові. Чудово усвідомлюємо, наскільки збідніли з його відходом, бо Остап щороку готував про кільканадцять цікавих проєктів (мистецьких, видавничих, товариських, інших...). То тепер на цих кільканадцять проєктів стало менше. І стало менше на одну світлу людину. І в цьому процесі ми зараз живемо. Наступного понеділка буде сорок днів по смерті Остапа. Це зараз також є найактуальнішим драматичним моментом для нашого товариства, нашого середовища, для мене — особисто.
Думаємо над тим, що далі робити зі спадщиною Остапа. Потрошки починаємо над тим працювати. Є вже перші домовленості. Цього року хочемо зробити альбом ікон Остапа і виставку його творів в «Іконарті» і «Дзизі» ближче до дня народження — 3 квітня. А десь на осінь плануємо разом із родиною зробити виставку його приватної колекції народного іконопису на склі. А далі було б добре каталог цієї виставки зробити.
Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця, член PEN Ukraine:
– Я зараз у Німеччині. Усі новини тут починаються зі слова Corona або зі слова Ukraina. Люди довкола підтримують нас, симпатії пересічного німця на нашому боці – такі мої особисті враження. Багатьом зрозумілий наш стан, багатьом так само тривожно і неспокійно, як нам. Люди прагнуть спокою у великому спільному домі.
На вулиці, де я зараз живу, усі сусіди знають одне одного. Зайвий раз розумієш, як це важливо – мати добрих сусідів і мати з ними добрі стосунки або хоча б нейтральні. І як небезпечно, коли поруч агресивний сусід, в якого повно своїх проблем, та він пхається в чужі справи.
Вчу німецьку мову. З нуля. Швидше сказати, перебуваю на початках вивчення. Вона лунає звідусіль, і я помалу починаю вирізняти все більше слів і вникати у сенс почутого. Ще два тижні тому випадково побачена вивіска чи вулична реклама ні про що мені не говорила, але тепер все довкола стає все більш зрозумілим. Світ довкола поступово починає проступати крізь туман, промовляти до мене. Це дуже цікавий процес, але складний і надто повільний. Дуже корисний досвід – одного дня відчути себе «особливою», бо не розумієш іншої мови, і постановити собі: я її вивчу.
Щодня все більше дізнаюся про цю країну, бо ми багато їздимо землею Гессен, її містами і містечками, різними куточками природних парків…
Все більше занурюючись у мову, дивуюся великій кількості спільних слів у двох мовах. Особливо – схожості звучання німецьких і певних наших слів, які можна почути на заході України: шпіляти (у сенсі - грати), штиняє (смердить), втрафити (влучити), лахати (сміятися), пуцувати (чистити)... У них спільне походження.
Поки що не пишу, та знаю, що незабаром писатиму. І чекаю на повернення до Львова. Багато чого цікавого має відбутися цієї весни. Сподіваюся, що всі зустрічі, фестивалі та виходи нових книжок відбудуться.
