У віддаленому вже у часі 1997 році чернівчанин Юрій В. разом з дружиною і трьома дітьми виїхав з України до Німеччини на постійне місце проживання. Але від українського громадянства не відмовився, продовживши нещодавно його дію ще на 10 років в консульстві України у місті Гамбурзі. Під час свого останнього за часом приїзду в рідне місто він розповідав, що повітря рідного краю залишається для нього «солодким і приємним», хоча в ньому все більше відчувається «смак» вихлопних газів у переважній більшості іноземного автомобільного мотлоху.
Після переїзду в Німеччину, до якого його більшою мірою спонукали сімейні обставини, сім’я певний час проживала у місті Росток, а пізніше переїхала до Вольфзбургу (Нижня Саксонія), місто, в якому знаходяться основні виробничі цехи автогіганта «Фольксваген», де загалом працюють понад 40 тисяч чоловік. Доки була постійна робота — почувалися досить впевнено. На жаль, в компанії, де працював Юрій, почалися скорочення, тому зараз він живе на допомогу по безробіттю. Одночасно держава сплачує арендну плату за найману ним скромну однокімнатну квартиру, має вiн також i медичну страховку...
Взагалі в Німеччині, з погіршенням економічного стану країни, людина у віці за 50 років, будь то німець, чи емігрант, почуває себе не дуже комфортно психологічно, за можливості у будь-який час втратити пристойну роботу. Досить сказати, що сьогодні серед тих, кому більше за 55 років, роботу має лише один з трьох. Іншим держава вимушена задовго до настання пенсійного віку виплачувати так званий соціал, який нещодавно було замінено на допомогу по безробіттю.В цілому на скромне життя вистачає, але не більше.
Неодноразово, спілкуючись з німцями, чув від них вислів, що німецька нація ще багато років буде вимушена нести тягар відповідальності за співвітчизників, за пролиту ними кров у війнах протягом минулого століття. Але разом з цим все ж таки час від часу відчуваєш свою меншовартість, яка хоча б в дрібницях, але все-таки проявляється навіть на побутовому рівні. Та й, відверто кажучи, складається враження, що при виплаті тієї ж допомоги по безробіттю німецькі чиновники певною мірою «касують гроші», не виділяючи їх певною мірою для придбання більш калорійних продуктів харчування, чи більш ефективних, а значить, дорожчих за ціною ліків.
Багато хто з емігрантів, щоб не відчувати самотності, об’єднуються у так звані общини за національною, релігійною та культурною ознакою. Вони різні за чисельністю. У великих містах Німеччини, таких як Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Мюнхені такі общини налічують вже тисячі членів.
І що цікаво, за моїм безпосереднім спостереженням, на сьогодні більше половини членів емігрантських общин, у минулому вихідців з України, за тих чи інших причин продовжують зберігати українське громадянство.
Меншість, виїжджаючи під гаслом незабутнього Остапа Бендера — «заграница нам поможет», позбавляється цього досить швидко, а для більшості з нас це залишиться, мабуть, на все життя. До речі, при наявності супутникової антени, можна щоденно дивитися такі канали, як «Інтер», «1+1», багато інших українських телевізійних каналів.
У газетних кіосках і книгарнях навіть маленьких міст Німеччини можна без зусиль знайти російськомовні видання і періодику багатьох країн СНД. На жаль, україномовні газети і журнали зустрічаються у продажу дуже рідко.
Безпосередньо німецька преса досить широко висвітлює перебіг подій в Україні, не замикаючись лише на спортивних досягненнях дуже популярних в країні українських спортсменів-боксерів братів Кличкiв. Не обійшли журналісти увагою і недавню фосфорну аварію на залізниці у Львівській області.
Не так часто, як хотілося б, але є в емігрантів можливість побувати на концертах українських виконавців і окремих колективів. Так, минулого року з великим задоволенням відвідав концерт видатної естрадної співачки, буковинки Софії Ротару.
На жаль, за всі 10 років перебування в Німеччині жодного разу Юрій, як і всі інші, не отримував персонального запрошення в консульство для участі у виборах. Консульство задовольняється тим, що друкує на сторінках російськомовних газет, які видаються в землі Нижня Саксонія, оголошення, запрошуючи взяти участь у чергових виборах всіх, хто має українське громадянство. При цьому чомусь випускається з виду, що для того, щоб подолати відстань у 200 кілометрів, які відділяють Вольфзбург від Гамбурга і повернутися назад, треба витратити понад половину середньої за розміром місячної допомоги по безробіттю, на яке сьогодні живе досить велика кількість колишніх вихідців з України.
Звісно ж, що мало хто їде, і трохи-потроху складається враження, що про нас в подібних випадках вже просто забувають.
