Я як історик і людина, що займається громадською діяльністю, постійно цікавлюся політичними подіями і, на мій погляд, в останній період робота ЗМІ значною мірою стала нагадувати «брежнєвські» часи, особливо це стосується ТБ. Узагалі, сьогодні на телебаченні немає глибоких аналітичних програм, воно дедалі більше перетворюється на безінтелектуальне ігрове шоу. «Післямова» зникла, а «7 днів» відзначається грубою тенденційністю, що не має нічого спільного з об’єктивністю. Фактично «новини» телебачення зводяться в основному до показу Президента, подій у Палестині та природних стихій. Питається, невже наш світ такий обмежений? У той же час я повністю згодний із думкою, яка прозвучала в ході дискусії «ЗМІ та влада», що цілком «... ігноруються цілі сектори реального життя суспільства». Майже не висвітлюються економічні, соціально-правові та інші гострі проблеми, які хвилюють більшість людей. Наприклад, у Львівській області ЗМІ намагаються обминати соціальні конфлікти, чим створюють видимість ідилії «народного благополуччя», постійно висвітлюють «діяльність» владних вельмож і майже нічого не говорять про реальне життя пересічних громадян. Чомусь нікого не хвилює, про що думають прості чесні люди, що їм болить і чого вони прагнуть.
Чи можуть ЗМІ бути об’єктивними? Так, можуть, якщо викладати матеріал без коментарів або висвітлювати на ті чи інші події різні точки зору. Тоді кожна людина отримає можливість самостійно робити висновки. Чи є ЗМІ об’єктивними на сьогоднішній день? У переважній більшості — ні, тому що вони служать тому чи іншому владному клану або власникові, а журналісти готують матеріал одні з примусу і безвиході, другі — через психологію прислужництва, треті — заради вигоди тощо. Для того, щоб ЗМІ могли бути об’єктивними, вони повинні перш за все бути фінансово незалежними і мати інтелектуальних та порядних журналістів.
Я цілком підтримую конфліктолога В.Саламатова, що ЗМІ повинні допомагати людям «розуміти сенс подій», і дуже дивує позиція пана міністра інформації Зиновія Кулика та пана Володимира Макєєва, які стверджують, що «аудиторія хоче бути обдуреною». Я вважаю, що ці поважні особи не знайдуть жодної нормальної людини, яка б свідомо погодилася, щоб її обманювали. Кожна людина хоче знати правду. І вся біда як радянської, так і нинішньої, пострадянської української системи полягає якраз у тому, що, користуючись політичною малограмотністю і наївністю людей, влада постійно дурила і дурить свій народ. І злочинною діяльністю є праця тих журналістів, які свідомо допомагають це робити владі та олігархам через засоби масової інформації.
Я поділяю точку зору Л. Івшиної, що державні ЗМІ побудовані на кошти платників податків, тобто населення, і тому зобов’язані служити йому, а не класу бюрократів. Однак, на превеликий жаль, у головах наших держчиновників закладено спотворене розуміння своєї ролі, і вони вважають, що народ повинен служити їм, а не навпаки, не зважаючи на те, що народ їх обирає як виконавців своєї волі і що вони живуть за його рахунок. Відтак державні ЗМІ розглядаються як їхня власність, а народ як щось таке, що можна «...спокушати і покидати».
На запитання: «Чи є кому в нашому суспільстві говорити суспільству правду?» — я відповів би, що таких людей дуже мало. На жаль, переважна більшість політиків і значна частина журналістів залізла в болото наживи, вигоди, корупції, прислужництва і власної нікчемності. А це не дає можливості бути незалежним, мати й проповідувати свої погляди і відстоювати права та інтереси свого народу. У цьому й трагедія нашого часу та нашого покоління. І дуже добре, що існує незалежна газета «День» і їй подібні. Значить, ще не все втрачено.
№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
