Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Хай не згасає пам'ять про Михайла Сороку

Провів в ув'язненнях 34 роки, та дух його залишився незламним (27.03.1911 – 16.06.1971)
14 червня, 2022 - 12:40
Фото uinp.gov.ua/

"Якби світське суспільство наділяло своїх лицарів духу титулом святих, як це робить Церква, то серед жертв червоного людоловства першим, гідним цього звання, я б назвав Михайла Сороку. Він свідомо ніс свій хрест на Голгофу і не здався".
/Святослав Караванський/

16 червня 1971 року відійшов до Господа славний син України Михайло Сорока. Помер в мордовському таборі внаслідок другого інфаркту. Серце не витримало життєвих випробувань людини, яка провела в ув'язненнях 34 роки. Покинув земний світ, та дух його залишився незламним і здатен світити наступним поколінням героїв.
Тож згадаймо долю людини, що прийняла на себе і гідно несла крізь терня терпінь і мук місію плекання національної ідеї українців.

НАЙБІЛЬШИЙ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ЙОГО ОСОБИСТОСТІ МАВ "ПЛАСТ"

Михайло Сорока народився 27 березня 1911 року в селі Великі Гнилиці на Тернопільщині. Народився сиротою, оскільки його батько помер за два місяці до його народження. Молода мати-вдова згодом знову вийшла заміж, а Михайлик виховувався в бабусі й дідуся.

Успішно закінчивши Великогнилицьку початкову школу, самостійно підготувався і склав іспити до Тернопільської гімназії. І саме тут відбулося перше знайомство Михайла Сороки з родиною Зарицьких, оскільки професор Мирон Зарицький викладав там математику і перевів до цієї чоловічої гімназії свою дочку. Згодом ця донька, Катруся Зарицька, стане дружиною Михайла, його однодумницею, настільки ж відданою національній ідеї.

У 1926 році Михайло Сорока переїхав до Чехословаччини, де продовжив навчання в українській гімназії в Ржевниці, що за 30 км від Праги, бо там працював його дядько Іван Лисий, який заопікувався хлопцем.

Найбільший вплив на формування його особистості мав "Пласт", у якому Михайло був вельми активним членом. Через "Пласт", ще в гімназійні роки, він прийшов в "Юнацтво", тобто в підпільну молодіжну організацію, що була в підпорядкуванні ОУН.

У 1933 році Михайло вступив до Празького політехнічного інституту на факультет архітектури. До того ж він серйозно захопився малюванням і відвідував курси плакатного мистецтва. Проте навчання не відволікло його від праці в "Юнацтві" та в самій ОУН.

Тут варто застановитися, що керувало тодішньою молоддю, якій фактично, нічого особливо не бракувало, яка, маючи добрі здібності, могла вчитися, набувати фах, робити кар'єри. Чому вони думали не лише про себе, а про загальне добро українського народу, чому їх так боліло поневолене становище України? А ми, сьогоднішні, наша молодь і зрілість – чи здатні ми на щось подібне?

ПЕРШІ АРЕШТИ Й УВ’ЯЗНЕННЯ

Михайло Сорока в Чехословаччині проводив пластові табори, використовуючи їх для діяльності ОУН, де вже став дійсним членом, також часто на доручення Організації нелегально переходив через кордон до Галичини, головно, перевозячи підпільну літературу. У 1933 році він був заарештований за нелегальний перехід кордону і відсидів у м. Рожнятів один місяць. У 1937 році його з тієї ж причини знову було заарештовано в с. Ворохта і засуджено на 4 роки. Відбував тюремне ув'язнення в Станіславі, Березі Картузькій, Гродні.
У Станіславській тюрмі доля звела Михайла Сороку з Катрусею Зарицькою, теж там ув'язненою. Мовби сам Господь Бог звів цих двох, таких однакових духом, молодих людей. Зустрілися вони у тюремній каплиці, куди тодішні в'язні мали можливість ходити, хоч і під конвоєм. Під час Богослужіння зустрілися погляди Катрусі Зарицької та Михайла Сороки, який, маючи чудовий голос, співав у тюремному хорі і допомагав дякові. Мовчки зустрілися погляди двох людей, мовчки привіталися й порозумілися – і виникло велике кохання. Не маючи змоги розмовляти поміж собою, вони отримали з Божої ласки чудову допомогу в особі в'язничного духівника о. Тарнавського. Отець, збагнувши їхній благородний порив та ризикуючи викриттям і власною свободою, регулярно передавав взаємні листи закоханих.

ЩАСЛИВЕ ПОДРУЖНЄ ЖИТТЯ ТРИВАЛО ЛИШЕ ЧОТИРИ МІСЯЦІ

У травні 1939 року Катруся Зарицька вийшла на волю. А восени цього ж року, коли Польська держава розпалася і в Західну Україну вступила Червона Армія, був звільнений і Михайло Сорока. Зразу ж прибув до Львова, де його чекала не лише Катруся, а й вся її родина. 5 листопада 1939 року Катруся Зарицька і Михайло Сорока взяли шлюб у Святоюрському соборі.

Здавалося, щастя усміхнулося їм: позаду роки ув'язнення, попереду – спокійне родинне життя. Михайло Сорока вступив на математичний факультет Львівської політехніки. Одночасно працював бібліотекарем і рисувальником у Львівському університеті та почав навчання на мистецьких курсах. Але не покинув праці в ОУН, в 1940 році він став членом Крайового Проводу ОУН.

Проте щасливе подружнє життя тривало лише чотири місяці. 22 березня 1940 року подружжя було заарештоване, вже новими окупантами, проти яких нічого ще не встигли зробити. Всіх українців, хто боровся проти польської влади, більшовики вважали ненадійними і для СРСР. (Очевидно, усвідомлювали свою окупаційну роль). Довідавшись з польських архівів про судимість Катерини Зарицької, прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину, то і його арештували. А перевіривши інформацію про нього в польських архівах, висунули йому звинувачення, що був активним діячем ОУН, та як "соціально небезпечний елемент" засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту. Катерину Зарицьку залишили у Львові в тюрмі "Бригідки", де вона народила сина.

Отак нова влада назавжди роз'єднала земні дороги Михайла Сороки і Катерини Зарицької. Більше вони ніколи не побачилися, але духовну єдність зберегли навіки.

БІЛЬШЕ ВОНИ НІКОЛИ НЕ ПОБАЧИЛИСЯ, АЛЕ ДУХОВНУ ЄДНІСТЬ ЗБЕРЕГЛИ НАВІКИ

На Воркуті знання ув'язненого Михайла Сороки використовували для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він створює підпільну організацію "ОУН-Північ". Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та на поселеннях.

Навесні 1949 року Михайло Сорока, відбувши термін, повернувся до Львова, де вперше побачив свого 8-річного сина Богдана. Катруся ж була вже засуджена на 25 років тюремного ув'язнення, яке відбувала у Володимирській тюрмі, потім – у таборі в Мордовії.

Однак і Михайла совєтська влада не могла забути. Вже в червні цього ж року він був знову схоплений органами МГБ і засуджений "Особым совещанием Москвы" на поселення в Красноярський край, за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештують і, звинувативши у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах, засуджують до смертної кари.

За спогадами очевидців, він сприйняв цю звістку з гідністю й усмішкою. Відмовився від касаційної скарги. Все ж військовий трибунал Біломорського округу замінив смертну кару на 25 років ув’язнення.

Ось так це славне подружжя отримало від совєтської влади по 25 років в'язничного життя. Життя нарізно, але життя однакового й величного. В ув'язненні вони не існували, не просто виживали, а жили повнокровним духовним життям, з великою користю для ближніх. Де б вони не перебували, вони обоє користувалися надзвичайним авторитетом, щирою, не купленою й непідробленою повагою. І не лише співв'язнів, й таборової обслуги. Тепер відомо багато свідчень, як і Михайло Сорока, і Катерина Зарицька підтримували дух навколишніх людей, як розширювали їхні світогляди, як гуртували навколо національної ідеї та духовних цінностей. І як демонстрували перед світом велич українського духу.
У вересні 1991 року Михайло Сорока й Катерина Зарицька зустрілися у спільній могилі на почесному місці Личаківського цвинтаря у Львові.

Обоє вони є еталоном незнищенності патріотичного духу українців, національної гідності й незламності.

Рубрика: