Розмовляючи кілька років тому з фінським художником Харрі Юнніла, я поцікавився, де він так гарно вивчив російську мову. Юнніла пояснив, що в школі хотів вивчати шведську, але його мати, яка працювала в туристичній фірмі, вирішила, що він учитиме російську.
Люди, які ставлять Україну за приклад двомовні країни, не завжди розуміють або вдають, що не розуміють, до чого вони закликають. Виходить, у Фінляндії вивчати другу державну мову — шведську — не обов’язково. А в Україні людина, яка не вивчить російську мову, що не має статусу другої державної, не отримає атестат про середню освіту. В нас виходить у світ безлiч російськомовних видань. Російська лунає з телеекрана й у радіоефірі. То який ще державний статус їй треба?
Люди, які виступають за двомовність, лицемірять. Насправді вони домагаються одномовності. Вони прагнуть продовжити практику Радянського Союзу, коли російська мова витісняла мови інших народів на їхніх же землях.
Ми, українці, нерідко звинувачуємо себе в меншовартості. І цей докір справедливий. Хіба в Росії хтось, особливо серед партійних лідерів, виступає за надання українській мові статусу другої державної? Навпаки, в Росії в місцях компактного проживання українського населення (на Кубані, в Зеленому Клину) давно позакривали українські школи, а українців записали росіянами. А в Україні партійні діячі, вимахуючи червоними прапорами, вимагають, щоб російська мова й надалі витісняла українську, і на цій підставі чомусь називаються лівими. Чому ж вони не вимагають від російського керівництва надати українській мові статусу другої державної в Росії?
Прикладом толерантного ставлення українців до росіян слугує всеукраїнська щоденна газета «День», яка видається двома мовами. Будь ласка, кожен може обрати, якою мовою йому читати — українською чи російською. А в Росії є така газета?
У погіршенні вiдносин iз Росією часто звинувачують українських націоналістів. Насправді ж винні в цьому ті, хто обіцяє повернути Україну в якийсь новий союз з Росією, надати російській мові статус державної. Вони створюють у російського керівництва ілюзію, що варто Україну придавити, і вона знову попроситься в Союз. Адже вони готові цей процес провести.
Якби Україна заговорила рідною українською мовою, якби в Україні не діяла п’ята колона російського імперіалізму, то навіть російське керівництво збагнуло б, що Україна — не Росія.
Мовне питання — це не лише питання комунікації. Це питання державності й культури. Українська мова не має іншого терену, окрім України. В інших країнах, де живе багато тисяч, десятки, сотнi тисяч українців, українська мова не є офіційною. Україна вийшла з колоніальної залежності. Найпекучіше завдання сьогодення — позбутися решток тієї залежності. Утвердження української мови в усіх сферах спілкування в Україні є однією з найголовніших вимог нашого часу.
