Протягом кількох місяців біля Секретаріату Президента України, на розі вулиць Банкової та Лютеранської, стоїть пікет. Його влашиували мешканці селища Княжичі Броварського району, розташованого зовсім поруч з Києвом. На землях села вже прописались кілька сучасних котеджів, у тому числі лідера соціалістів О. Мороза та О. Ткаченка. А скільки ще можна набудувати! На плакатах і фотографіях побитих, закривавлених людей — уся суть конфлікту, який з минулого року триває між селянами та місцевою сільською і районною владою. Причина конфлікту, як це відбувається зараз в Україні, одвічна — земля. Повз пікет, не зупиняючись, кожен день проходять десятки депутатів Верховної Ради України, радники та помічники Президента України. Вони відвертаються — нецікаво, нічого нового. А даремно, адже ситуація навколо селища Княжичі повною мірою віддзеркалює драматичні процеси навколо землі по всій Україні, провокатором яких є потворна химера, що виникла на території України — це «малий народ», або сукупність « надлюдей», окрема каста, «що контролює основні ресурси країни, представляє в країні інтереси глобальних політичних та економічних інститутів і є віддаленою від усіх інших співвітчизників системою нездоланних переборок, фільтрів і перешкод».
Ця химера-мутант в ідеологічному плані склалась на суміші комуно-соціалізму, лібералізму (в українському варіанті — неофеодалізму) та глобалізму. Це новий тип людини,що уособлює в собі гібрид бізнесмена (як правило, з темним минулим), чиновника, політика, кримінального авторитету і представника спецслужб. Вони об’єднані в кримінальні й напівкримінальні клани, в профкорпорації та субкорпорації. Діяльність правоохоронних та судових органів направлена, в першу чергу, на обслуговування їх інтересів. Вони вже прибрали до своїх рук майже всю державну, тобто народну, власність. Тепер на черзі земля. Якщо в період революції 1917 року діяв лозунг «Грабуй награбоване!», то зараз цей процес іде під лозунгом « Грабуй державне, тобто, народне!». Поки що закон забороняє продаж сільськогосподарської землі, але незаконна скупівля її іде повним ходом. Нові латифундисти — власники тисяч гектарів сільських угідь, є в складі майже кожної з партій, що борються між собою за владу. Про дотримання норм закону і притягнення його порушників до відповідальності говорять тільки наївні романтики. Брутальне захоплення землі мафіозними будівельними компаніями відбувається в Києві, а сільгоспугідь, заказників, зон відпочинку, берегів рік та озер — по всій Україні.
Ще не забулись драматичні події в селищі Козин під Києвом, де голова сільради, брутально нехтуючи волею селян, продала громадські землі можновладцям. А зараз уже майже весь правий берег Дніпра до Українки, береги річки Стугна, лівий берег Дніпра до села Вишеньки приватизовані, намиті піском і забудовані котеджами- палацами. Районна влада м.Вишгород запевняє перед телекамерами, що не знає хто дав дозвіл на використання під котеджне будівництво дренажну дамбу, яка іде вздовж лівого берега Київського моря. Можливість майбутньої екологічної катастрофи нікого не хвилює.
На плакатах, які тримають селяни в пікеті біля Секретаріату Президента України, фотографії закривавлених, скалічених людей. Там і прізвища керівників району, районного прокурора, слідчих, які імітують правозахисну діяльність, а, фактично, потурають бандитам. У селі почались підпали сараїв та гаражів активних протестантів. Дехто змушений переховуватись — живе у сусідів. Про все це писала газета «Молодь України» в січні цього року. Одразу після розправи потерпілі зустрічались з першим заступником міністра внутрішніх справ М.Корнієнком. Селяни пишуть звернення до Верховної Ради, до Президента України, до Генеральної прокуратури, до уповноваженої з прав людини Н.Карпачової, до міжнародних організацій. У відповідь — тиша. Треба віддати належне людям, які вирішили до кінця боротись за свою гідність і свої права. Вони встановили намет біля сільської ради і, вважаючи свої дії політичним страйком, цілодобово в ньому чергують. А влада тим часом працює на себе, організовуючи позачергові вибори до Верховної Ради, де кожна партія (значна кількість з яких має в своїй назві слово «народна»), буде клястись в своїй любові до народу, а може ще й оголосять черговий рік українського села. А село, як і весь український народ, стрімко вимирає. Нас 46 мільйонів замість 52, як було у 1991 році. У більшості сіл України вже майже нікому ходити до перших класів школи. Повтікали за кордон і там працюють мільйони українців. У країні панують епідемії туберкульозу, СНІДу, гепатиту, сифілісу на тлі зростаючої наркоманії та алкоголізації. А химера влади, тим часом, жирує ,борючись сама с собою за фінансові потоки, ласі шматки землі та підприємства.
У всіх подіях навколо Княжичів є дуже характерна риса, загрозлива для влади: по-перше, люди готові боротись до кінця за свою честь і права, по-друге, княжичани показують приклад іншим сільським громадам, де чиняться такі ж беззаконня. До страйкарів уже потяглись за досвідом жителі сусідніх сіл Требухів, Літки, Красилівка та інших. 5 лютого мешканці кількох сіл домовились створити районну громадську організацію по захисту прав селян. Обговорюється можливість створення кредитної спілки, щоб захистити матеріально свої земельні ділянки. Селяни потребують допомоги з боку громадськості, з боку кваліфікованих юристів. Хоч є ще терпіння і надія на владу, та вони тануть. І тоді селяни можуть згадати, що саме в цих краях їх діди підняли повстання проти радянської влади в 20-х роках , згадають Тарасову пораду «...треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та заходитись...» Отоді вже буде не до заяв, петицій та пікетів. І запалають не селянські сараї, а багатоповерхові «хатинки» скоробагатьків, що вгніздилися на селянській землі. Не допоможуть ні наймані бандити з заточками, ні підгодовані міліціянти. Химера розсиплеться в прах.
Скидається на те, що справжня, а не передвиборна, «народна самооборона» ще попереду.
